Рішення про будівництво фабрики по огрануванню алмазів в Києві було прийнято Радою Міністрів СРСР в 1967 році. Цей рік можна вважати роком започаткування в Україні нової промислової галузі – алмазопереробної.
Згідно цього рішення будівництво фабрики по виробництву діамантів було включене до списку особливо важливих будівництв Союзу і контролювалось безпосередньо тодішнім Головою РадМіну Косигіним О.М.
В 1968 році на околиці нового Микільсько-Борщагівського масиву в тодішньому Жовтневому (з 1973р. - Ленінградський, з 2001р. - Святошинський) районі м.Києва розпочинається будівництво нового підприємства по переробці алмазів у діаманти. Проектне завдання та робочі креслення для цього будівництва робив інститут «Гіпрогражданпроект», а будівництво вів генпідрядний будівельно-монтажний трест №1 комбінату «Київпромбуд» міністерства промислового будівництва України. Графік будівництва був досить напруженим; працювали у дві, а часто і в три зміни. Будувався одночасно головний адміністративний корпус, простора величезна зона для цехів основного виробництва, комплекс допоміжних об’єктів, заводська ідальня тощо.
Згідно генерального плану одночасно поряд повинно було провадитись будівництво корпусу професійно-технічного училища та гуртожитку для учнів, але з цілого ряду об’єктивних та суб’єктивних причин ці об’єкти почали зводитися значно пізніше і були відкриті тільки в 1973 році.
Адмінбудівля спочатку планувалась і будувалась чотирьохповерховою (як потім у Вінниці), але після приїзду на будівництво тодішнього Міністра фінансів СРСР Гарбузова Василя Федоровича, було вирішено терміново внести доробки до проекту і, крім інших змін та доповнень, збудувати адмінкорпус дев’ятиповерховим.
Вілінович А.А.Борисов В.С.Директором новобудови був інженер промислово-цивільного будівництва Вілінович Анатолій Аліманович, а директором фабрики, що будувалась – Борисов Володимир Сергійович. Між ними з самого початку встановились дружні відносини, котрі інколи переходили в досить серйозні сутички, які суттєво допомагали в питаннях напруженого будівництва і дострокового (на рік раніше!!!) вводу всього комплексу в експлуатацію.
Принагідно хочеться згадати також начальника одного із столичних будівельно-монтажного управління Воскова Якова Лукича, головного інженера цього ж БМУ Дея Вадима Оттовича та старшого виконроба Морєва Саву Фадейовича. Вони, як і сотні уже невідомих нам сьогодні керівників та робітників, побудували 50 років назад перше на Україні підприємство по промисловому виготовленню українських діамантів.
З 1-г о вересня 1968 року починаються заняття в новостворенму міському професійно-технічному училищі (МПТУ) № 54, котре відкрилось разом з гуртожитком тимчасово по вулиці Автомагістральній на масиві Червоний Хутір в Дарницькому районі, на лівобережжі Дніпра. В стінах цього учбового закладу, під керівництвом досвідчених спеціаліств з уже діючої аналогічної фабрики російського м. Смоленська, готувались робітники нових для України унікальних професій - розпилювальники, обточувальники та гранувальники алмазів.
Адміністрацію і трудовий колектив підприємства, що будується, на той час, як уже раніше згадувалося, очолює Борисов Володимир Сергійович – талановитий і високоосвітчений інженер та економіст, людина високих моральних і політичних устоїв, учасник минулої війни. В тому числі і під його керівництвом весною 1969 року будівництво допоміжних споруд, виробничого і адміністративного корпусів будівельниками успішно достроково завершується. Ведуться оздоблювальні роботи та благоустрій території.
Рішенням Державної приймальної комісії новобудова достроково вводиться в експлуатацію. З червня 1969 року нове підприємство отримує нову назву - Київська фабрика по виробництву діамантів, а Борисов В.С. призначається її директором.
В цей же час у повному складі на фабрику приходить 1-й випуск молодих робітників основних професій з МПТУ № 54. Усі вони тимчасово приймають активну участь в господарських роботах, допомагають монтувати верстати та інше технологічне обладнання в майбутніх цехах основного виробництва. 15 серпня 1969 року був виготовлений перший діамант невеликий, всього 0,06 карат, але він символізував початок промислового виробництва діамантів в Україні. Розпиляв кристал алмазу Василь Клімов. А потім більшу половинку кристалу (напівфабрикат) безпосередньо обробляли випускники першого випуску училища обточувальник Степан Омелянович Островський та гранувальник Наконечний Никифор Петрович. Наконечний Н.П.Ніколаєнко Ю.Г.
Одночасно проводиться набір робітників та інженерно-технічного персоналу "з вулиці". Створюється відділ підготовки кадрів (ВПК), організовуються групи з учнів основних професій. Великий вклад в створення фахового кістяка фабрики вніс тодішній заступник директора Ніколаєнко Юрій Гнатович.
У листопаді 1969 року РадМін СРСР постановила передати фабрику з Управління «Гознаку» МФ СРСР у підпорядкування Міністерству приладобудування. Наказом Міністра фінансів СРСР від 12 грудня 1969 року номер А-1012 Київська фабрика по виробництву діамантів Головного управління Гознака Міністерства фінансів СРСР передана до відання Міністерства приладобудування, засобів автоматизації та систем управління – до головного управління по виробництву приладів часу (Головчаспром).
Незабаром Наказом Міністра приладобудування № 259 наша фабрика з 01.11.1970 р. була перейменована в Київський завод «Кристал».