Середа Володимир Федосійович (Автобіографія)

/Files/images/Ya_1948.jpg1948-йЯк завжди згадувала моя матуся, народився я десь о другій годині Різдвяної ночі 1948 року. Різдво Христове - перше календарне релігійне свято кожного Нового року, причому одне з найбільших християнських свят. Тому і вирішив щасливий татусь завжди ропочинати його святкування на день раніше, записавши опісля у свідоцтві дату мого народження 6-го січня. З його легкої руки щорічно в переддень Різдва приймаю офіційні вітання і поздоровлення «по паспорту», а 7-го січня мене вшановують самі найближчі родичі та друзі./Files/images/SeredaKuzmenko1948.jpgСеред найближчих родичів. 1948 р.

/Files/photogallery/879/MamaYaBaba1950.jpgЗ мамою та бабусею Уляною - 1950-йБатьки з ранку до вечора працювали на відповідальних посадах у сільській школі та колгоспі, тому все моє дошкільне дитинство пройшло під дахом бувшої маминої хатини під солом’яною стріхою і постійним наглядом бабусі Стайно (Висоцької) Уляни Ілларіонівни. Не дочекавшись з війни без вісті пропавших чоловіка та двох синів, вона усю свою материнську любов і ніжність, своє серце та душу віддавала вихованню єдиного на той час маленького онука. Не були у ті щасливі, хоча і важкі повоєнні роки, осторонь мого хлопячого життя-буття і тато з мамою. Окрім постійної роботи у відповідних організаціях та підтримки фактично двох власних присадибних господарств, вони щоденно завжди знаходили час для плідного спілкування з дитиною. Завдяки бабусиним і батьківським турботам, з раннього дитинства, ще не навчившись добре вимови, декламував вірші на шкільних святкових ранках; перед вступом до школи міг читати і досить пристойно, для своїх малих років, малювати та писати.

Весною 1955 року був зарахований до нещодавно відкритого колгоспного дитячого садка. Після смерті бабусі Уляни батьки забрали мене до своєї просторої хати, де і пройшли разом з ними, другою бабусею, Середою (Кузьменко) Наталією Яківною та молодшою сестричкою Світланою, всі мої подальші шкільні роки. 1-го вересня цього ж року прийшов до 1-го классу Сахутівської сільської школи.

/Files/images/1963_2.jpgМої дорогі вчителі - 1963р.Вчитись у школі було досить цікаво і легко. Усі 8 років навчання мав постійно відмінні оцінки по усіх предметах, отримував подяки, Почесні грамоти та подарунки. Приймав активну участь у роботі піонерської, а потім і комсомольської організацій, займався у гуртках і секціях, активний читач шкільної та сільської бібліотек. На початку 60-х років почав захоплюватись поезією, фотографією та радіотехнікою. Збирав детекторні радіоприймачі, а потім дійшов і до примітивних лампових. Почав фотографувати привезеним з армії /Files/images/Я(ФК9х12)_1962.jpgДля документів (ФК 9х12) 1962 р.батьківським "Фотокором" на скляні фотопластинки та плівки 9 х 12 см.. З 1963 року уже знімав на роликову плівку фотоапаратом "Зоря", котрий подарували у школі за активну участь у шкільному житті та відмінні успіхи у навчанні (перші знімки "Зорею", урочище "Городок", 27.05.1963р.)./Files/images/270563_5.jpg Усім своїм тодішнім успіхам завдячую незмінному на протязі моїх 8-ми років шкільного навчання директору школи Федосову Борису Пилиповичу, моїй першій вчительці Пономаренко Галині Василівні, батьку і вчителю Середі Федосію Аврамовичу, матері Середі Мотрі Фролівні, класному керівникові Васько (Іванько) Таісії Павлівні; вчителям: Зіненку Пантелію Івановичу, Терещенко Галині Володимировні, Наумчик Марії Андріївні, Будник Галині Миколаївні, Верещаці Віталію Георгієвичу, Стебі Ніні Ілларіонівні, Кочуру Павлу Семеновичу, завідуючій сільською бібліотекою Кандибі (Дидик) Антоніні Гаврилівні, усім дорогим мені вчителям і моїм малим і дорослим землякам-односельчанам. Закінчив школу з відмінними показниками на початку літа 1963 року.

/Files/images/Ya_1964.jpgІрпінь - 1964-йУспішно здавши вступні екзамени, з 1-го вересня 1963 року був зарахований до Ірпіньського індустріального технікуму на відділення обробки металів різанням. За роки навчання та виробничих практик отримав робочі розряди токаря, свердлувальника, фрезерувальника, слюсаря-складальника. Був комсоргом, старостою групи. Засвоїв перші навики самостійного студентсько-гуртожитського життя. Щиро вдячний за постійну матеріальну та моральну підтримку моїм дорогим батькам, а також земляку – сахутівцю, бувшому партизанському зв’язківцю, викладачу історії та суспільствознавства Сахуті Матвію Нестеровичу з дружиною Галиною Олексіївною (українська мова і література), котрі повірили в мене і не помилилися. Схильність до точних технічних наук розвили в мені Молчанова Наталія Олександрівна (математика), Кісленко Анатолій Васильович (фізика), Чепурной Микола Опанасович (хімія), Чехардін Віктор Тимофійович (електротехніка), Струченко Євгеній Іванович (опір матеріалів) та Вєтрова Валентина Петрівна (креслення). Дякуючи натхненній праці та вимогливості їх та ще багатьох – багатьох викладачів технікуму, в 1967 році я одержав диплом з відзнакою за фахом техніка-технолога з обробки металів різанням. І зразу ж був призваний Києво-Святошинським військоматом на строкову службу.

/Files/images/Ya_1967.jpgПрибалтика - 1967-йЗ липня по грудень 1967 року навчався у військовій школі молодших авіаційних спеціалістів (ШМАС) двічі Червонопрапорного Балтійського Флоту, яку закінчив з відмінними оцінками механіком 1-го розряду по радіообладнанню. Подальшу службу проходив у Криму, матросом-радіомеханіком технічного радіообладнання, зв’язку та навігації корабельної авіації Червонопрапорного Чорноморського Флоту. Продовжував займатися фотографією, дуже багато прочитав вітчизняної та зарубіжної класики, грунтовно вдосконалив знання та навики роботи з багатьма радіотехничними і електричними приладами. Демобілізувався в кінці 1969 року.

У грудні 1969 року був прийнятий учнем гранувальника алмазів недавно відкритої Київської фабрики по виробництву діамантів. Швидко освоївши нову професію працював робітником, майстром виробничого навчання, майстром виробничих дільниць, інженером-технологом усіх категорій, начальником технологічних бюро основного виробництва та відділу головного технолога заводу «Кристал». Два роки (1987-1988)працював на посаді головного технолога Київського виробничого об’єднання «Ізумруд». З 1989 року на КДП «Ізумруд» займав посади провідного інженера-технолога комерційного, виробничого, виробничо-технічного відділів та алмазно-переробного комплексу. З червня 2001 року – провідний інженер – електронік відділу АСУП. На цій же посаді працював аж до звільнення, тільки вже в бюро інформаційно-обчислювального центру ТОВ «Завод «Ізумруд». Звільнився 01.04.2019 року за власним бажанням, відпрацювавши підряд на одному підприємстві 49 років, 3 місяці та 10 днів.

З 1973 по 1979 рік без відриву від виробництва навчався спочатку 3 роки на загально-технічному факультеті Київського технологічного інституту легкої промисловості а потім в КПІ. У ці роки пристрастився спочатку до програмування на програмованих калькуляторах, а потім і до більш складніших ЕОМ. Закінчив політехнічний інститут по спеціальності інженера-електрика з інформаційно-вимірювальної техніки.

За роки трудової діяльності маю державні нагороди, численні подяки та заохочення від міської влади та адміністрації підприємства. Приймав активну участь у створенні та продовжував на громадських засадах працювати в Міжнародному доброчинному фонді «Українська хата» і його друкованому органі – газеті «ХАТА», лауреат преміїї "За меценатство" цього фонду, член Чернігівського земляцтва у місті Києві. Захоплююсь фотографією і відео (тепер вже цифровими), комп’ютерною технікою та прикладними програмами, технічною і художньою літературою, періодикою тощо. Безкорисливо допомагаю дітям і дорослим освоювати застосування новітніх технічних засобів у житті, роботі, навчанні та спілкуванні. 8 років тому в Інтернеті відкрив і активно підтримую роботу сайту «Сахутівська школа та сахутівці» про свою рідну бувшу сільську школу та земляків-односельчан різних поколінь.

Одружений, мали дорослу доньку Альону (після тяжкої швидкоплинної невиліковної хвороби на 46-му році життя померла 9.01.2017р.) . Дружина Тетяна Григорівна – пенсіонер. Рідна сестра Капітан (Середа) Світлана Федосіївна, 1956 року народження, теж на пенсії. Мешкає разом з чоловіком, дітьми та онуками у рідному селі Сахутівці, Корюківського району на Чернігівщині. Усі вони – добровільні і безкорисливі помічники у створенні і функціюванні шкільного сайту. Двоюрідні брати і сестри живуть з сім’ями в інших містах України, Росії та Білорусії. Підтримуємо родинні зв’язки, часто спілкуємося через звичайні і мобільні телефони, використовуємо електронну пошту та широкодоступні і популярні на сьогодні систему відео-конференцій Skype, соціальні мережі ("ФейсБук", "Однокласники", "В Контакті", "Вайбер" тощо); при нагоді зустрічаємося.

/Files/images/080506_1.jpgБагато наших знайомих, родичів, друзів-приятелів, земляків, бувших співробітників, однокласників по школі і технікумівських та інститутських одногрупників доля розкидала по усьому світу – від відносно недалеких українських міст і сіл до безкраїх просторів колишньго Союзу РСР; від західно-європейського зарубіжжя до заокеанських США, Канади, Австралії, Нової Зеландії тощо. Тож відгукнімось один до одного, пригадаємо далекі дитинство і юність, щиро поділимося з молоддю своїми здобутками та життєвим досвідом, незлим тихим словом пом’янемо тих, хто назавжди покинув нас.

Кiлькiсть переглядiв: 390

Коментарi