/Files/images/Верещако В.Г. з творами.jpg Верещако Віталій Георгієвич (Біографія)/Files/images/Portret.jpg

Народився 25 жовтня 1924 року в сім’ї селянина-бідняка. Батьки, виховуючи і навчаючи четверо діточок: Валентину, Олександра, Віталія, а пізніше і Володимира - переживали в ті часи дуже великі труднощі. Крім постійної бідності ще й голодомор 1932 – 1933 років. Після закінчення Сахутівської семирічки 16-річний юнак, разом зі старшим братом Сашком, у 1940 році поїхали на заробітки на Далекий Схід.

Про початок війни почув з вуличного гучномовця. А попав на війну уже весною 1943 року. Пройшов військовим зв’язківцем фронтовий бойовий шлях від російської Калуги аж до самого східно-прусського Кенісберга.

/Files/images/Trio.jpgПісля війни та закінчення військової служби повернувся у своє рідне село Сахутівку. Ще з зовсім малого дитинства у хлопця був неабиякий талант до малювання та музики. Тож і здійснює він свою давню мрію про відповідну освіту, вступивши до Ніжинського культпросвітнього училища. У 1949 році Віталій Георгійович влаштовується на роботу керівником Сахутівського сільського клубу. Ось звідси і розпочинається його творчий шлях, розквіт неабияких самобутніх талантів. Він починає писати вірші, згуртовує творчу сільську молодь, організовує концертні програми тощо.

/Files/images/Prazdnik.jpgБагато працюючи, виховуючи разом з дружиною Ольгою своїх ще зовсім маленьких доньок, в 60-х роках минулого століття вступає, навчається і успішно закінчує філологічний факультет Ніжинського педагогічного інституту імені Миколи Гоголя. Переходить на учительську стезю, викладає в рідній школі історію, російську мову і літературу, образотворче мистецтво та музику. З 1971 по 1983 рік викладацьку діяльність поєднує з дуже відповідальною і нелегкою, але одночасно і почесною посадою директора Сахутівської сільської школи.

/Files/images/Gruppa3.jpg80-ті роки – пік творчої діяльності педагога і митця. У цей час він серйозно береться за пензля. Пише прекрасні полотна: портрети Олександра Довженка (нині цей твір виставлений у Сосницькому музеї Олександра Петровича), Володимира Леніна, Тараса Шевченка, Олександра Твардовського, М. Черепанова, О. Рябця, а також зображує на прекрасних картинах дорогу свою дружину Ольгу та дочок: Тетяну, Надію і Ніну.

/Files/images/Prazdnik2.jpgВіталій Георгійович – людина всебічно талановита і щедра, чоловік з титанічною життєвою енергією. Будучи викладачем і директором школи, маючи сільське обійстя, присадибну ділянку та сім’ю з п’яти чоловік, він малює портрети, пише прекрасні вірші та покладає на них музику, грає і співає; любить дерево - теслює та столярує. Окрім тепла душевного, дарує односельчанам на довгі роки тепло зліплених ним грубок, лежанок та печей. Він усе це може створити, йому це все вдається.

/Files/images/Obelisk.jpgА ще – він скульптор. Невтомні руки і різець самодіяльного митця створили прекрасну скульптуру у центрі села – реквієм загиблим воїнам-односельчанам, котра зберігає вічну поіменну пам’ять про десятки і десятки сахутівчан, полеглих на полях Великої Вітчизняної… Потім – скульптури О. Гарнієра, комісара О. Рудого, що встановлені у райцентрі, в місті Корюківці. Вражає надмогильний бюст дружини Ольги на сільському кладовищі. А майстерно зваяного "дідуся Леніна" власноручно закопав глибоко у землю, де він і "покоїться" до цього часу. Зліпив також бюсти брата Володимира та сусідки Віри Титівни Андрощук; хотів і самого себе залишити на згадку дітям та онукам, але так роботу і не закінчив./Files/Я і ЛенінР.jpg

/Files/images/Gruppa4.jpg«Художнє слово, яке є акумулятором душевної енергії, виразність каменю, гармонії звуків надихають люд на звершення, передають нащадкам пам'ять серця і душі про наше покоління». Цей короткий вислів Віталія Георгійовича Верещако повністю розкриває його життєве і творче кредо, дає можливість зрозуміти витоки його різносторонньої талановитості і людської щедрості.

/Files/images/IMG_0891.JPG26 грудня 2003 року, на 79-му році життя, перестало битись серце ветерана війни і праці, дорогого нашого земляка-сахутівця, неповторного самобутнього Митця, Вчителя і просто ЛЮДИНИ.

Сьогодні – грудень 2013-го. Ось-ось виповниться 10 років з дня смерті Віталія Георгійовича Верещаки. На превеликий жаль, про таку неординарну людину ми так мало знаємо і пам’ятаємо. Кожний рядок, кожне слово цієї коротенької біографії можуть стати десятками сторінок спогадів про нього його дітей, онуків та правнуків, односельчан, бувших співробітників, учнів, друзів і сусідів…

/Files/images/Gruppa2.jpgВідгукніться. Подзвоніть. Напишіть. Передайте спогади, оригінали чи копії документів, віршів, нот, фотографій, звуко- чи відеозаписів до сайту.

Сповістіть, розкажіть про себе, про своїх рідних, родичів, однокласників, друзів… про усіх, а не тільки знаменитих та відомих, земляків – сахутівчан.

/Files/images/IMG_0011.JPGСтаньте співавторами і корреспондентами сайту. Не дамо забути недавно закриту нашу Сахутівську сільську школу, її вчителів та учнів!

(Перша та усі ч/б світлини у цій статті - невідомих авторів.)

Кiлькiсть переглядiв: 139

Коментарi