/Files/images/Сахута Каленик.jpgСахутівка Село розташоване за 12 км від районного центру та за 10 км від центру старостинського округу.

Село утворилося з хуторів Сахутина (біля школи) і Наумчикового (центр села). Названі були хутори за прізвищами першопоселенців. Першими поселенцями були Сахути Каленик, Платон, Наумчики Никифор, Тимофій, Максим. В свою чергу Наумчиків хутір поділявся на 2 хутори – Борсуки і Сидорі. Південніше Наумчиків розташовувався хутір Лазяни (мешкали Тищенки). За ним на південний схід поселили хутір Стовбуни (мешкали Ларченки). Біля двох останніх хуторів між болотистою Мокрицею і селом Домашлин виник хутір Лесовівка (від прізвища Лесовенко). Ще далі на південь був хутір Щепники (господар щепив садові дерева). Далі у болотистій місцевості був хутір Чайки (мешкали переважно Самоділки). Майже під Киселівкою за величезним болотом селилися люди з Киселівки, Тютюнниці, різних хуторів на хуторі Заболотівка. Ближче до Тютюнниці, неподалік Самсонівки з’явився хутір Юришине, північніше – хутір Кочурі. На південний схід розмістився хутір Рибаки, названий за прізвиськом першого поселенця. Болітце за школою назвали Шкільне болото. За школою була земля тютюнницького священика, тому місцевість назвали Попівщина. За переказами на початку минулого століття седнівський землевласник Яцко (Ясько) купив на хуторах собі землю і поселив сина Панаса. Останній обробляв землю, розводив породистих овець і корів. За Радянської влади господаря з родиною вислали на Північ. Великий будинок віддали найбіднішим, а потім розібрали. З часом посадили ліс, який потім назвали Єцкове (Яськове).

У 1904 р. розпочалося будівництво земської початкової школи. Землю під забудову (0,18 га) виділив Яновський М. М. (прадід Верещаки Віталія Георгійовича – директора школи). Будівельні роботи і подальше існування закладу фінансував козак Наумчик Юхим Тимофійович (прадід Наумчика Дмитра Давидовича – зав. Корюківським райвно). Школа почала роботу у 1907 р.; за іншими даними у 1910 р. За звітами Сосницької земської повітової управи до 1 серпня 1910 р. школа будувалася господарським способом і під наглядом членів управи. У будівництво тоді вже вклали 1100 руб., але саме будівництво школи ще тривало. Тут викладав 1 вчитель – на час І Світової війни Бойко Василь Євдокимович, що мав тільки домашню освіту. У 1916 р. його мобілізували до війська, і натомість вчителем призначили Васильковича Федора Миколайовича з біженців. Козак за походженням, у свій час Василькович закінчив вчительську семінарію, мав 26 років педагогічного стажу. Як запасний вчитель він отримував 410 рублів на рік; Бойко до того мав 600 рублів платні. Василькович писав статті до «Чернігівської земської газети». Закон Божий викладав священик Бардзиловський Опанас. Для вчителя була шкільна квартира на 2 кімнати. На 1 січня 1917 р. навчалися 74 учні, з них 1 дворянин і 2 міщан, решта – діти козаків та селян. Повний навчальний курс у 1916 р. закінчило лише 6 дітей. Через час до школи прийшов ще один вчитель – син Васильковича Федір Федорович. У 1919-20 н. р. у трьох класах навчалося 45 учнів. Навчали їх так само батько і син Васильковичі. Навчальний рік закінчився 1 травня. Наступного року учнів було 52. У 1922-23 рр. на хуторах було вже дві початкові школи. Сахутинську відвідували 45 школярів, працювало двоє вчителів. У школі х. Наумчиків вчилося 30 учнів, працювали теж двоє вчителів. Утримувалися заклади самими ж селянами. Того року школи прийняли дітей 4 жовтня. З об’єднанням хуторів залишилася одна школа. Кількість населення на хуторах, з яких утворилася Сахутівка, за 1892 та 1917 рр. показує нижченаведена таблиця.№ Населені пукти (хутори) 1892 1917 дворів жителів дворів жителів Заболотний - - 6 391. Лесовенків 11 65 13 672. Наумчиків 15 119 20 1643. Сахутові 6 19 23 158всього 32 203 62 428 З початком І Світової війни до війська мобілізують молодих чоловіків. Серед інших воювали Цибулько Демид Варфоломійович, Балюта Тит Тарасович. 4 лютого 1915 р. пропав без вісті житель х. Сахутин рядовий Сахута Опанас Іванович. Після революції 1917 р. населення хуторів стало політично активніше. Разом з тим відчувалася апатія. Настрій селян був вичікувальний. На український фонд влітку змогли всього зібрати 13 рублів 50 копійок. За ці гроші можна було купити трохи більше пуда борошна. У липні солдати, які приїздили з фронту, дивувалися байдужості своїх односельців: «Як побачу ваше життя, то наче не живете, а гинете!». Коли проводилися вибори у жовтні 1917 р. до Олександрівського волосного земства, виявилося що населення не підготовлене. Агітація почалася лише в останній день. Один з місцевих жителів насильно вимагав від інших, щоб голосували за нього. Через неврожай селяни, напередодні Різдва, вирішили дістати хліба в Катеринославській губернії. Зібрали близько 7 тис. рублів. Григорій Кирієнко закликав односельців відокремитися від багатіїв і добувати хліба самостійно. Його за це хотіли повісити. Після встановлення радянської влади організовано Сахутинську сільську раду з кількох хуторів: Сахутин, Наумчиків, Самсонівка, Костючки і Рожки. У 1920 р. сахутинська громада мала близько 166 дес. землі: 16 - садиби, 114,5 - ріллі, 35 – сінокосу. Громада утримувала голів сільради та земельного комітету, секретаря та рахівника. Всі вони обиралися на 3 місяці. Громада Наумчикового хутора утримувала секретаря і сторожа. У користуванні перебувало 560 десятин землі. З утворенням Корюківського району сільрада увійшла до його складу. Разом у двох хуторах жило 866 чол. (173 двори). У 1929-1930 рр. створювався колгосп «Незаможник». Головою став Сахута Каленик Платонович. Незабаром створено ще один колгосп - ім. Шевченка з 4-х дворів. Згодом колгоспи об’єднали в один – ім. Шевченка. Головою правління обрали Наумчика Миколу Сидоровича (1904-1941), що працював на цій посаді до війни.Під час колективізації частина населення вступила до підпільної організації «Вільне козацтво», центром якої було с. Олександрівка. Під час голодомору померли від голоду Бугай Павло і його діти, Науменко Корній. У період колективізації відбулося перепланування хуторів через прокладення нової дороги Мена-Корюківка. Стара дорога пролягала через Киселівку, Комарівку, Домашлин, Бешківку. На плані село складалося з 5 довгих і короткої вулиць та 7 провулків. Переселення проводили методом батога і пряника. Деякі двори перевозили силоміць. Частина населення переселилася на Далекий Схід. У 20-х роках до школи добудували ще одне приміщення. Початковою школою на 1934 р. завідувала Скоробагата Олександра Федорівна (1894 р. н.). Вона народилася в родині робітника, закінчила гімназію. Як завідувач школи з роботою цілком справлялася. Разом з нею вчителювали Наумчик М. М., Аврамович Г. П., Лобанов З. Є. У 1936 р. школу реорганізували у семирічну. До війни директором була Скоробагата О. Ф. За окупації школа працювала як початкова і то незначний проміжок часу. Головний корпус використовувався як поліцейська дільниця. У 40-х роках працювали Савенко Остап Остапович, Шум, Бачкур Анастасія Михайлівна, Цибулько Тетяна Демидівна, Шматок Іван Дем’янович, Терещенко Галина Володимирівна. На 1935 р. діяли сільська рада (голова Наумчик Андрій Іванович), споживче товариство (голова Наумчик Федір Васильович). Протягом 1937-38 років за сфабрикованими справами ВМП отримали Кирієнко Григорій Андрійович (на час арешту проживав у Корюківці), Кирієнко Василь Андрійович. До відбування покарання у таборах засудили Башлука Олексія, Джима Івана. На початку війни у селі було створено підпільну групу, закладено військово-продовольчу базу для партизанів. Восени 1941 р. у Сахутівці протягом тижня жив І-й секретар Чернігівського обкому КП(б)У Олексій Федоров. Комсомолець Висоцький Григорій розповсюджував листівки, постачав партизанам зброю і боєприпаси. Його заарештували, лише за допомоги дівчини Олександри Бабич підпільнику вдалося втекти. Натомість розстріляли його діда з бабою і спалили хату. Розстріляли голову колгоспу Наумчика Миколу за допомогу партизанам. 14 грудня 1941 р. старостою Сахутівки став Наумчик Петро Федосович (1908 р. н.). Старшим поліцейським був призначений Капітан Степан Максимович (1912 р. н.). Йому підпорядковувалося 7 поліцейських. Всього за період окупації було страчено 23 чоловік, спалено 3 двори. До Німеччини на примусові роботи вивезли більше 20 чоловік. 166 сахутівчан воювали на фронтах, з них понад 100 були нагороджені орденами і медалями. Додому не повернулися 118, за іншими даними 132 жителів села. Після окупації починається тяжкий період відбудови. Обробіток землі проводився худобою вручну. На 1944 р. у Сахутівці, на хуторах Іванчики та Заболотівка проживало, відповідно, 690, 89, 15 осіб. З 1946 р. колгосп очолював Васько Григорій Дмитрович. У повоєнний час збудували 3 стайні, 3 корівники, 2 свинарники, будинок тваринника та вітродвигун. Будувалися і житлові будинки. За головування Лобанова Андрія Євдокимовича у 1953-1963 рр. збудували зерносклад та свинарник. Побудували цегляне шкільне приміщення на 3 класи. Наступним головою обрали Снитка Олександра Романовича. Колгосп мав 2540 га землі, в т. ч.824 га орної, 745 га сіножатей, 153 га пасовищ, 5,5 га саду, 623 га лісу. Закупили 6 тракторів, 2 комбайни, 2 льонозбирачі. За Миголя Григорія Омеляновича у 1969-1980 рр. було взято курс на механізацію та меліорацію. Покращилися умови праці і життя селян-колгоспників. Збільшилося поголів’я худоби, розширено посівні площі. Збудували великий тваринницький комплекс, покрили тік асфальтом. Придбали силосний комбайн, картоплекопалку. У 1980-85 рр., коли господарством керував Пінченко Василь Іванович відкрили дитячий садок «Веселка». До Самсонівки проклали асфальтову дорогу, вимостили щебінкою дорогу до літнього табору худоби в урочищі Юришине. Пізніше, за Петрикея Миколи Миколайовича, зводили фінські будинки для молодих спеціалістів. Так з’явилася вулиця Молодіжна. При Ващенку Олександру Івановичу з 1987 по 1990 р. збудували картоплесховище, ангар, кілька житлових будинків. По війні директором школи працював Зіненко П. І. Тоді учні навчалися у 2 зміни. У 1953-63 рр. керував закладом Федосов Борис Михайлович. У 1960 р. школа стала восьмирічкою. Збудували третє приміщення. Далі керували Цивінський Олексій Антонович (3 роки), Пархоменко П. П. (3 роки). Велику роль у роботі школи відіграв вчитель-фронтовик Верещака Віталій Георгійович (1924-2004), який пропрацював на посаді директора 14 років. Відомий як самодіяльний скульптор, художник, поет, композитор. Був також гарним сім’янином, майстром – теслею, мулярем. На 1989 р. – колгосп ім. Шевченка, восьмирічна школа, дитячий садок, клуб, ФАП, бібліотека, комплексно-приймальний пункт районного побуткомбінату, магазини Тютюнницького споживчого товариства, відділення зв’язку, АТС. Сільгосппідприємство поступово йшло до занепаду. Керували Білецький Микола Григорович, Кузуб Леонід Григорович, Корженок Олексій Анатолійович, Петрученко Ганна Іванівна. У 2000 р. створили комунальне підприємство «Батьківщина»: трактор, комбайн, 2 племінні бики, пилорама, млин. Його послідовно очолювали Берека Павло Антонович, Кокоша Володимир Олександрович, Гусейнов Вагид Загид огли. Постійно зменшується кількість населення: 2001 р. – 418 чол., 2009 р. – 330 чол., 2015 р. – 266 чол. На червень 2007 р. у школі рахувалося 45 учнів, з них 19 у початковій ланці. З 9 вчителів 1 мав вищу, 6 мали І-у категорію. Того року урочисто відзначили 100-річчя навчального закладу. За незалежності директорами працювали Балюта Валентина Іванівна, Охріменко Володимир Михайлович. У вересні 2013 р. Сахутівська ЗОШ І-ІІ ст. припинила свою роботу. У Сахутівці працює з 2015 р. приватне деревообробне підприємство ТОВ «Фанера-Чернігів» (власник і директор Ячунскас Сваюнас) та фермерське господарство. У 2016 р. у «Фанера-Чернігів» працювало 87 чоловік з Корюківського та Менського районів. Працюють ФАП, Будинок культури, приватний магазин.

Науменко Андрій Миколайович – науковий співробітник Корюківського історичного музею. 29.01.2020р.

Кiлькiсть переглядiв: 142

Коментарi