• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Наші навколишні сусіди
• Домашлин

Домашлин – найстаріше село у Корюківському районі. Вперше опубліковано 21.01.2016 р. на сайті "Корюківка Наше Місто" http://korjukivka-sity.at.ua

Село Домашлин – найстаріше село у Корюківському районі. Вперше згадується у період 1440-1455 рр. як пожалування великого князя литовського Казимира князю Борису Глинському (нащадок Мамая). Час виникнення, ймовірно, початок ХVст.

Село Домислин, як тоді воно писалось, надавалося князю Глинському «до волі великого князя», тобто тимчасово. До початку ХVІ ст. Домислин належав Великому князівству Литовському, був центром однойменної волості, що входила до юрисдикції чернігівських намісників та князів. Поселення було досить значним і налічувало 40 димів (дворів). У той час найбільші великі поселення налічували: Сосниця – 30 димів, Волинчо (Волинка) – 30 димів, Козличі (Козляничі) – 10 димів.

У 1500 році удільні чернігово-сіверські князі переходять на бік Москви. Після ряду московсько-литовських воєн ці землі залишилися у складі Московської держави до початку ХVІІ ст..

Протягом кількох століть основним заняттям місцевого населення було бортництво – добування меду диких бджіл. Місцеві жителі тоді називались бортниками, основні повинності полягали у сплаті медвяного оброку. Ще за часів Київської Русі та Великого князівства Литовського добування меду охоронялося законом. Зокрема, за литовськими законами, того «хто со пчелами дерево посечеть» карали шибенницею.

Землеробство і скотарство мали другорядний характер. Допоміжними заняттями були мисливство і рибальство. У кінці ХVІ ст. у Домислинській волості утвердився поділ на «острови», що надавались боярським дітям (дрібним феодалам) за службу. «Островом» називалась територія з кількох сторін обмежена річками. Домислинським «островом» на початку ХVІІ ст. одночасно володіли діти боярські – Свєта Долгий, Філіп Коденьов, Григорій Потапов.

У 1579 році Сіверщина значно постраждала від війська київського воєводи Костянтина-Василя Острозького, яким керували його син Януш та князь Михайло Вишневецький. Від Почепа до Чернігова тоді було спалено кількасот сіл, взято у полон кілька тисяч чоловік. Можливо, постраждав і Домислин, оскільки через нього проходила дорога з Чернігова на Новгород-Сіверський.

Під час «Смутного часу» у Московській державі (1604-1613 рр.) Сіверщина була окупована польськими військами. Домислин був повністю знищено.

З 1620 року починається колонізація краю польською та українською шляхтою. Через рік Домислинський «острів» отримали Петро, Іван, Федір Солтики, але його не заселяли.

Після Смоленської війни 1632-1634 років Чернігівщина остаточно залищилась у складі Речі Посполитої. На той час Домислинщину отримав польський маршалок Адам Казановський – один з польських магнатів. Він і осадив (заселив) наново поселення. У офіційних документах Домислин згадується у 1645 р. Саме тоді Казановський продав свою Менську волость українському магнату Адаму Киселю за 250 тисяч злотих.

У 1648 році почалась Визвольна війна на чолі з Богданом Хмельницьким. Відбувається масове покозачення населення краю, у тому числі і Домишлина (так він згадується у тогочасних документах). З 1654 р село входило до складу Менської сотні Чернігівського полку. За переписними книгами 1666 року у Домишлині налічувалось 13 дворів селян-бортників, які хоч і мали грунти, проте не мали худоби. За свій промисел вони мали сплачувати 10 пудів меду щорічно. Крім того, з кожного двору збирали по півосьмачці (52,5 кг) жита та по півосьмачці вівса. Оскільки козаків не оподаткували, то в перепис вони не потрапили. На цей час поселення мало статус «дєрєвні» і належало до Менської ратуші. Це означає, що Домишлин був у державній власності і селяни виконували загальнодержавні повинності.

Гетьман Іван Мазепа у кінці 80-х років ХVІІ ст. надав поселення у власність сотнику Івану Курці. Сотник почав утискувати селян, через що ті скаржилися гетьману. Останній у 1698 році забирає село у свою власність, а через деякий час передає генеральному писарю Пилипу Орлику. Оскільки восени 1708 року Орлик пішов разом з Мазепою, то цар Петро І подарував Домишлин чернігівському полковнику Павлу Полуботку за прихильність. Через два роки Полуботок помінявся з військовим товаришем Василем Полоницьким на с. Боровичі. Новий пан вів себе у ставленні до селян надзвичайно жорстоко, чого не робили його попередники. Крім звичайної панщини (на той час не більше 2-х днів на тиждень) і грошового та натурального чиншу (данини) Полоницький обклав своїх селян різними поборами. Зокрема брав «у кого злотих 20 (1 злотий - 20 копійок.), у кого таляров 5 (1 таляр - 60 коп.), у кого золотих 10». Самовільно забирав селянські ниви, худобу. Невдоволених ув’язнював. Крім дорослих чоловіків, ганяв на панщину жінок і дітей, чого тоді закон не дозволяв.

Домишлинці поскаржилися на нього гетьману і справу було передано до Генерального суду. На суді були присутні і господар і його піддані. Полоницький намагався довести, що такі побори були встановлені ще попереднім господарем. Але суд встановив правоту селян і наказав пану скасувати зайві побори і все захоплене повернути назад. Такі справи в той час вирішувались на користь панів-державців і дану справу можна вважати нонсенсом. На жаль Полоницький і не думав виконувати рішення суду, бо у 1727 році мешканці села скаржилися імператриці Катерині І на дії свого пана. Один з них – Василь Кугученко, писав, що «у 1720 році забрал пасеку отца на 45 ульев и всю землю с лесом и ставом привернул к себе». І далі Полоницький продовжує грабувати і бити селян.

Протягом свого володіння Домишлином Василь Полоницький на домишлинських грунтах поселив слободи: 1710 р. – Володимирівку (с. Бреч), 1714 – Іванівку (с. Ховдіївка), 1716 – Михайлівку (с. Тютюнниця). Помер він у 1727 р у званні бунчукового товариша під час Сулацького походу.

Після смерті Полоницького селом володіли його удова Анастасія та сини Василь, Володимир і Михайло. На 1730 р тут налічувалося 63 двори посполитих (селян). За ревізією Менської сотні 1734 р можна дізнатися про загальну кількість дворів та майновий стан населення. Грунтових, тобто заможних козаків було 2 двори; козаків «убогих, у яких по коню, по волу» – 3; козаків «нищих весьма убогих – в едиих хатах при огородех» – 13 дворів. Посполитих «полугрунтових» було 14 дворів, посполитих «убогих которые имеют по коню и по волу и поля по дню» – 15, посполитих «нищих весьма убогих» – 47 дворів. Отже, всього 18 козацьких і 76 селянських дворів, причому 60 дворів мали лише городи.

Вже на початку ХVІІІ ст. фіксується церква св. Різдва, бо у 1718 р згадується священик Пилип Степанович. У 1746-1767 рр. священиком був виходець з козацької старшини Андрій Григорович Сібірський. Він був одружений з донькою бунчукового товариша Василя Полоницького – Уляною. Привласнив купчі і універсали свого шурина Михайла. Закінчив свою кар’єру в одній з чернігівських церков. Поступово Полоницькі розпродують свою власність у Домишлині. 26 вересня 1749 року військовий товариш Василь Полоницький продав чернігівському полковому судді Тимофію Сенюті 22 двори посполитих і шинок. Частка бунчукового товариша Володимира Полоницького дісталась донькам Єфросинії та Марії і відповідно зятям – військовому товаришу Івану Кузьминському та значковому товаришу Івану Соколовському.

За Рум’янцевським описом 1768 р. у Домишлині налічувалось 35 дворів козаків та 44 – селян. Останніми володіли Іван Соколовський, Тимофій Сенюта та Полоницькі. По селу протікала маленька річечка Некиша, яка в інших документах не згадується.

У 1781 році автономію Гетьманщини було скасовано. Замість полків і сотень запроваджено намісництва та повіти. Відповідно перед цим у 1779-1781 рр. попередньо було зроблено описи намісництв. Домишлин був приписаний до Сосницького повіту Новгород-Сіверського намісництва. Село належало Тимофію Сенюті та менському сотнику Костянтину Селіванову. Сенюта мав у власності 23 двори і 1 бездвірну хату посполитих, а Селіванов – 24 двори.

Самі власники тут не проживали, лише Сенюта мав дерев’яний будинок на 3 кімнати, де мешкав час від часу.

Крім селян, проживали ще козаки, які на той час поділялись на 2 категорії: виборні і підпомічники. Перших було 9 дворів (19 хат), вони відбували козацьку службу і користувались всіма відповідними правами. Других було 32 двори (63 хати). Служби вони не відбували через крайню бідність, а мали споряджати у походи виборних козаків.

В селі також проживали військовий товариш Полоницький, значковий товариш Соколовський та священик Василь Яновський.

Окрему категорію складали підсусідки, що жили у 25 дворах та 2-х бездвірних хатах. Це були селяни, що жили у чужих дворах, які належали старшині, козакам і, навіть, посполитим. Як правило, власного майна вони не мали, а жили за рахунок заробітків. Підсусідки були вільні від панської влади, а за проживання платили гроші господарям або відробляли.

Біля Домишлина було 15 хуторів, у яких, в основному, жили козаки або підсусідки. У кожному хуторі були 1-2 хати, лише на хуторі сотника Селіванова було 5 хат.

Через недостатню кількість орних земель місцеві жителі вирощували зернові лише для власних потреб. Прибуток отримували від вирощування тютюну, який продавали перекупникам з Могилівської губернії. Також, не забезпечені власним лісом, купували його у Киселівської сотні у селах Охрамієвичах та Наумівці. Потім його перепродували у Сосниці та Мені. Для будівництва купували ліс у Каруковці та Габрелівці (с. Трудовик).

На той час селом управляв війт (пізніше – староста), якому підлягали лише селяни. Козаками ж управляв сільський отаман. Так, ще у 1747 р згадувався отаман Данило Верещак.

У 1783 році було ліквідовано козацьке військо. На базі козацьких створено карабінерні полки російської армії. Всі солдати були з місцевих козаків, а офіцери зі старшини. Зокрема, сотник Селіванов став командиром ескадрону Чернігівського полку. Можливо, там служили і домишлинські козаки. Строк служби було встановлено у 6 років.

Козаки були переведені до категорії державних селян, але зберегли свою назву. Крім того вони мали право вільно розпоряджатися своєю землею. Старшина спочатку отримала офіцерські та чиновницькі ранги Російської імперії, а через 2 роки – урівнена у правах з російським дворянством. Того ж 1783 року було остаточно закріпачено і посполитих. Підсусідків також було перетворено на кріпаків.

За відомістю 1799-1801 рр у селі нараховувалось 488 осіб чоловічої статі з числа козаків та селян, отже, загальна кількість жителів становила близько тисячі. На 1810 р. за рапортом сосницького земського комісара Троцького-Сенютовича проживало 469 осіб козаків, 481 селян-кріпак, 5 дворян, 7 осіб духовного стану; всього ж налічувалось 962 особи обох статей. Тоді ж село згадується під назвою Домашлин.

Населення Домашлина, імовірно, приймало участь у війні з французами 1812-1814 рр., у складі ополчення. Козаки вступали до козачого, всі інші – до земського ополчення. Козакам було обіцяно повернення давніх прав і тому вони вступали добровільно. Селяни-кріпаки сподівались отримати за участь в ополченні волю, але вступити могли лише за дозволом поміщика. Лише козацьких полків на Чернігівщині було сформовано 6. Споряджалися козаки за власний рахунок. Служба їх продовжувалась до 1816 року.

Також поселення згадується у 1859 році у «Списках населенных мест Российской империи». У 108 дворах проживало 873 козаків та селян. Отже, за 50 років кількість населення навіть зменшилась. Село на той час належало багатьом поміщикам. Удові Марії Бурачковій належало 20 душ кріпаків чоловічої статі та 164 десятини землі, Олені Сахновській – 2 душі та 15 десятин, спадкоємцям поручика Василя Троцького-Сенютовича – 27 душ та 100 десятин, удові Варварі Троцькій-Сенютович – 6 душ, 3 десятини. Найбільшу власність мав титулярний радник Карл Раух – 45 душ та 280 десятин землі. Йому ж належав і хутір Неглинський (він же Бешківщина), де налічувалось 14 душ та 724 десятини землі. Частина дворян мали у власності лише землю без кріпаків: Яновський Григорій – 36 десятин, Троцький-Сенютович Микола – 16 десятин. Полоницьким Сильвестру та Олександру належало всього 13 десятин. У 1868 р. останній вже взагалі не мав землі. Мали у своїй власності землю і особи духовного стану. Священнику Василю Косачу належало 35 десятин, дячку Нестору Верещаці – 13, пономарю Денису Котовцю – 10, удові дячка Ганні Набоковій – 9 десятин. По одній десятині мали пономар Іван Корбелецький та удова дячка Єфимія Корбелецька.

У 1859 р. згадується хутір Лукавець (Товстоногів), який існує і сьогодні. На хуторі була одна хата і 6 жителів.

У 1861 році було скасоване кріпосне право. Селяни отримували землю за викуп. Середній розмір селянського наділу становив по Сосницькому повіту 3,1 десятини на 1 ревізьку душу (тобто чоловічої статі). Викупний платіж становив 1 р. 54 коп. на рік з десятини.

У 1869 р була збудована нова дерев’яна церква Різдва Богородиці замість згорілої. Священником на той час був Іоанн Городинський. Станом на 1872 р. у Домашлині налічувалось 165 дворів, проживало 1317 жителів. Більшість населення, як і раніше, становили козаки – 805 чоловік. Також проживало 484 чоловік тимчасовозобов’язаних селян. До привілейованих станів належало 11 дворян, 13 осіб духовного стану. Окрему категорію становили родини відставних та безстроково відпущених солдатів – 104 особи. Значна частина земель належала дворянам Троцьким, Василенку та іншим. У господарствах утримувалось 112 коней, 130 голів великої рогатої худоби, 50 овець, 110 свиней. Існував громадський хлібний магазин (для зберігання зерна). У 1890 р було відкрито однокласне народне училище з трирічним терміном навчання. На 1901 р у ньому навчалось 50 хлопчиків і 3 дівчинки. Повний курс того року закінчило лише троє хлопців. Вчителем спочатку працювала Добичина Надія Олександрівна, а потім Дубовик Олексій Панасович. Закон Божий викладали у свій час місцеві священники Василь Морачевський, Микола Степановський. Вчитель отримував 250 рублів на рік, священник – 30 рублів. Утримувалася ця школа на кошти повітового земства та домашлинської громади. На 1910-1911 рр було заплановано будівництво нового шкільного приміщення на суму 12 тисяч рублів. Третину суми мала вкласти місцева громада.

У 1897 р. у селі налічувалось 1736 жителів, що мешкали у 302-х дворах. На хуторі Лукавець був лише один двір. На хуторі Бешківщина у 1892 році було 8 дворів та 59 жителів. Там існувала економія поміщика Едуарда Людвіговича Дзержановського, у якій працювало багато домашлинських селян, а також жителів навколишніх сіл. Економія мала 500 десятин землі, частина її була під лісом. Утримували корів, телят, овець, свиней, а також великий табун коней. При економії працювали паровий млин, винокурня, цегельня, крупорушка. Був гарний рибний ставок. На полях вирощували зернові культури, льон, коноплі, трави. Працівники отримували пристойну зарплату, для них у маєтку діяла їдальня. Економія діяла до 1917 року. Частина панського маєтку у Бешківці збереглась до сьогодні, але перебуває у занедбаному стані.

У 1892 році у Домашлині народився Харитон Семененко (Славоросов), один з піонерів в російській авіації.

Напередодні Першої світової війни у селі було організовано споживче товариство. З початком війни винну лавку, яку утримувало товариство, було закрито через заборону торгівлі алкоголем. Наступного року припинила існування дрібна лавка Петра Скиби.

У грудні 1918 року було остаточно встановлено радянську владу. Утворено сільську раду та комнезам. У 1920 р. домашлинська громада утримувала на тимчасовій основі 4-х пастухів, 3-х сторожів. Робота їх оплачувалася натурою. Також працювали 4 секретарі та 4 рахівники, які отримували грошову оплату. Домашлинцям належало 985 десятин ріллі, 366 десятин сінокосу, 455 десятин лісу і чагарників. Вигон займав 200 десятин, земля, що була під садибами, становила 172 десятини. Земельними угіддями користувалося 321 господарство.

Працювала початкова школа з 4-х річним терміном навчання. Станом на 16 жовтня 1920 р. тут навчалося 138 учнів, а на 1 січня 1923 р. – 121 учень, в т. ч. 31 дівчинка. Навчальні заняття тоді розпочиналися у жовтні і тривали до кінця квітня, що свідчить про те, що учні лишались тісно прив’язані до сільгоспробіт удома, як і у дореволюційний період. У грудні 1919 р. школа на 2 тижня припиняла заняття через епідемію скарлатини. На той час вчителями працювали Костянтин Олексійович Богданов, Софія Йосипівна Лисицина, Ганна Іванівна Імшенецька, Наталія Пилипівна Пекус. Вчителі мали вік від 25 до 32-х років. Школа мала власну бібліотеку.

Наприкінці 20-х років розпочинається суцільна колективізація. Утворюються колгоспи у Домашлині, Бешківці, Лукавці.

Перший колгосп у Домашлині був організований у 1930 р. Він мав назву «ім. Тараса Шевченка». Через рік було організовано колгосп «1-го Травня». Одним з перших голів був Григорій Бородавко на прізвисько Голосун. Колективізація проходила важко, багатьох селян, особливо з середняків, було розкуркулено.

У 1932-1933 років село постраждало внаслідок голодомору. За офіційними даними померло у Домашлині та прилеглому хуторі Власівка, який вже не існує, лише двоє людей. Точна цифра значно більша. Наприклад, з розкуркуленої родини Круків померли троє. Відомо імена п’яти померлих з хутора Лукавця. По селах ходили буксирні команди, які забирали запаси їжі. Свідок цих подій Іван Пуховий (1920 р. н.) згадує, що його забирали їздовим у таку бригаду. За спогадами Єфросинії Шкір (1923 р. н.) з активістів дуже лютувала жінка на ім’я Кулина. Що характерно, перед німцями в часи окупації теж вислужувалася.

Поширилися випадки бандитизму. Так, була ліквідована міліцією банда Дустів з с. Ольшане Сосницького району. Тіла трьох бандитів привозили і в Домашлин на опізнання. У 1934 році у доповідній записці корюківського керівництва на ім’я І секретаря Чернігівського обкому КП(б)У Маркітана згадувалось про випадки людоїдства у Домашлині. Спочатку було знайдено відрізані руки двох дітей. Через деякий час в одному з сараїв знайшли тіло 19-річної дівчини без кінцівок.

У 1935 році колгоспи було об’єднано. Тоді ж головою колгоспу обрано Михайла Федоровича Крицького, а головою сільради – Микиту Петровича Куколя. Колгосп назвали іменем Карла Маркса. Перед війною діяли семирічна школа, лікарня, клуб. З початком Великої Вітчизняної війни почалась мобілізація чоловіків призовного віку. 5 вересня 1941 року у село ввійшла німецька колона: танки, автомашини, мотоцикли. Почалась сутичка з радянськими солдатами. Шістьох радянських солдат убито, також, поранено було двох місцевих жінок. Під час відступу радянською частиною було спалено колгоспну клуню з зерном.

Під час окупації старостою села був Іван Лисік, що мав зв’язок з партизанами. Діяв поліцейський відділок. У партизанських загонах воювали Феодосій Плющ, Іван Плющ, Михайло Пуховий, Феодосій Кугук та інші.

Лісовий хутір Лукавець німці оминали дорогою. Між іншим, Герой Радянського Союзу Г. Балицький згадував, що там восени 1941 року жили бандити, що видавали себе за партизан.

На примусові роботи до Німеччини було вивезено 41 людину. За час окупації спалено 4 хати, страчено двох мирних жителів.

18 вересня 1943 року село було визволено від ворога. Під час визволення загинуло 25 воїнів. На фронті і у партизанських загонах з ворогом воювали 364 місцеві жителі. З них 196 чоловік загинуло, 129 – нагороджено орденами і медалями. Старший сержант Феодосій Лукич Більченко (1922-2004 рр.) за подвиги на території Польщі був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Ще один домашлинець – старший сержант Степан Гаврилович Орішко (1919-1990 рр.) за підняття червоного прапора над рейхстагом 30 квітня 1945 року командуванням 674-го стрілецького полку висувався на нагородження Золотою Зіркою Героя, але з ряду причин отримав лише орден Бойового Червоного Прапора.

Недавно нами виявлено ще одного Героя - уродженця с. Домашлина Бородавкіна Іллю Сергійовича (02.08.1908 - 23.06.1978). І хоча прожив він у селі після народження всього лише один рік, виїхавши з родиною до Сибіру, про його ратні подвиги та життєвий шлях повинні знати нинішні покоління земляків - домашлинців.

У 1970 році у с. Домашлин проживало 936 чоловік. Сільській раді були підпорядковані населені пункти: Бешківка, Лукавець, Самсонівка, Сахутівка. Більшість дорослого населення працювали у колгоспі ім. Леніна. Це господарство мало 4385 га землі у т.ч. 1460 га орної і спеціалізувалось на вирощуванні зернових і технічних культур та розведенні великої рогатої худоби. На той час 86 колгоспників за ударну працю були нагороджені орденами і медалями, в т.ч. В. Крицький та В. Синьогуб орденами Леніна.

Діяли восьмирічна школа, де навчалось 177 учнів, будинок культури на 250 місць, бібліотека, дільнична лікарня на 25 ліжок. У 1990 році було збудовано нове двоповерхове приміщення школи і вона реорганізована у середню. За останні два десятиліття ситуація в Домашлині значно погіршилась. Припинили своє існування колгосп та лікарня. У 2010 році було закрито середню школу, де на той час навчалось лише 18 учнів. На жаль, село, що має таку багату і давню історію, сьогодні фактично безперспективне. Якщо у 1989 р. тут мешкало 658 жителів, то у 2009 р. – 308. На кінець 2013 року фактично проживало 260 чол. У селах Бешківка та Лукавець у 2009 р. проживало, відповідно, 12 та 6 чоловік і, зрозуміло, давно вже немає ніякої інфраструктури.

Використані джерела:

Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського / О. Русина. – К.,1998. – 244 c.

Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої 1618-1648 рр. / П. Кулаковський. – К., 2006. – 495 c.

Переписні книги 1666 року / В. О. Романовський. – К., 1933. – 423 с.

Кривошея В. Українське козацтво в національній пам’яті. Чернігівський полк / В. Кривошея, Т.2. – К., 2012. – 508 c.

Лазаревський О. Малороссийские посполитые крестьяне (1648-1783 гг.) / О. Лазаревський. – К., 1908. – 108 с.

Лазаревський О. Обозрение Румянцевской описи Малороссии / О. Лазаревський. – Чернігів,1866. – 138 с.

Василенко М. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка / М. Василенко. – Чернигов, 1908. – 196 с.

Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781) / за ред. П. Федоренка. – К., 1931. – 592 с.

Описи Лівобережної України кінця ХVІІІ початку ХІХ ст. / за ред. Ананьєвої. – К., 1997. – 397 с.

Об ополчении 1812 г. // Киевская старина. – 1897. – №6.

Списки населенных мест Российской империи. Кн. 48. Черниговская губернія 1859 // СПБ. – 1866. – 230 с.

Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська обл. / за ред. П. Тронька. – К., 1972. – 778 с.

Чернігівщина. Енциклопедичний довідник / за ред. А. Кудрицького. – К., 1990. – 1008 с.

Памятная книжка Киевского учебного округа. Черниговская губерния. – К., 1894. – 114 с.

Памятная книжка Киевского учебного округа. Черниговская губерния. – К., 1901. – 280 с.

16. ДАЧО. – Ф. 154. – Оп. 1. – Спр.12. – Арк 305.

17. ДАЧО. – Ф. 144. – Оп. 1. – Спр. 298.

18. ДАЧО. – Ф. 145. – Оп. 2. – Спр. 198.

19. ДАЧО. – Ф. 145. – Оп. 2. – Спр. 791.

20. ДАЧО. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 776.

21. ДАЧО. – Ф.Р.- 942. – Оп. 1. – Спр. 209.

Науменко Андрій Миколайович – молодший науковий співробітник Корюківського історичного музею.

15300, Чернігівська обл., м. Корюківка, вул. Кошового, 109. Тел.: 066-1716443

Команда сайту "Корюківка Наше Місто" висловлює щиру вдячність Науменку Андрію Миколайовичу – молодшому науковому співробітнику Корюківського історичного музею, автору дослідження про історію рідного краю за наданий матеріал. Сахутівчани теж дякують авторам за подану корисну інформацію.

Коментарi