Ви знаходитесь тут:
- Головна
- Наші навколишні сусіди
- Піски
Піски
Село Піски знаходиться за 12 км від районного центру та за 4 км від центру сільської ради. Перші поселенці в цій місцевості з’явилися у 50-х роках ХІХ ст. Це булі Короткі, Рибаренки, Петрики (по вуличному Темруки, бо виїздили на заробітки до м. Темрюк). Назву Піски поселення отримало від білих сипучих пісків.
Землі належали панам – олександрівському Арендаренку та верхоліському Костянтину Товстоногу. У посушливі роки вітри засипали піском вибалки і канави, переносили вздовж вулиці. Спочатку тут було 5-6 дворів. Деякі поселенці потім виїхали на Далекий Схід у пошуках кращої долі.
Зі сходу примикала болотиста місцевість Гале. У 1854 р. газета «Чернігівські відомості» так писала про це місце: «В нем полагать можно более десяти десятин. Любопытно это место потому, что до сих пор не исследовано, отчего на нем родится трава, которую не ест скот, тогда как траву, растущую на всех прочих болотах он ест охотно. Скот никогда не ходит по Гале, разве только в первые дни, когда появляется трава, которая здесь называется смычай черноголовый».
В Піски переселили хутір Бичики.
На початку 1917 р. населення хутора становило 467 чоловік, які проживали у 71 дворі. За радянської влади хутір підпорядкували Верхолісській сільраді Корюківського району.
У 20-х роках до категорії твердовиків записали Онищенка Микиту Івановича. Під час колективізації у 1929 р. зусиллями Крутька Феодосія Феодосійовича, Кириченка Андрія Дмитровича, Петрика Івана, Жоха Назара організовують ТСОЗ «Весела праця». Крутько став його головою. Спочатку до колгоспу записалося 12 господарств, далі їх стало 40. Господарство очолив Зененко. Орна земля (400 га) оброблялася кіньми. За високий урожай конопель ланкова Коломієць Марія їздила до Москви на ВДНГ. У 1937 р. колгосп купив перше авто – «полуторку». До того ж з техніки мали жатку та 2 «лобогрійки».
Від голоду 1932-33 рр. померла Жох Галина Іванівна.
У 1936 р. колгосп перейменували на честь С. М. Кірова. Через 3 роки до нього приєднали колгосп «Зелений гай» хутора Бичики. Цей колгосп мав заборгованість по хлібозаготівлях 1932 р. 30 цтн. зерна. Збудували клуб у якому почався кінопоказ.
На війні 1941-45 рр. 54 хуторянина отримали ордени та медалі. Чималі були й втрати. 43 двори отримали «похоронки». Лука Забаровський втратив трьох синів. Не всі повернулися з німецької каторги, куди виїхали 18 чоловік. У з’єднанні Федорова перебували Микола і Віктор Ковальови, Дмитро Мотлох.
Після звільнення на серпень 1944 р. на хуторі проживало 433 особи. За повоєнної відбудови на хуторі з’явилися 2 корівники на 200 голів, стайня, теслярська майстерня, бригадний будинок, магазин. У 1949 р. колгосп приєднали до верхолісського, а в 1960 р. центр колгоспного життя перемістився в Олександрівку. Очолював олександрівський колгосп Губенко Василь Опанасович – виходець з Пісків Самі ж Піски стали колгоспною бригадою №4. За нею закріпили 872 га землі, переважно в районі Олександрівки та Верхолісся. Місцеві неродючі землі знаходяться під лісом та багаторічними травами.
На 1963 р. село мало 368 жителів. Переважно всі дорослі працювали у сільському господарстві. Сьогодні це зовсім невелике сільце, де зареєстровано 33 особи.
Науменко Андрій Миколайович – науковий співробітник Корюківського історичного музею.