Після визволення Корюківщини від фашистських загарбників більшість районних установ і організацій тимчасово розташовані поряд, у селі Олександрівка. Уже в кінці 1943 року відновлюється діяльність сільської Рад у складі села Сахутівки та хуторів Заболотівка і Самсонівка. Десь у кінці 40-х - початку 50-х років минулого століття Сахутівка з Самсонівкою були віднесені до Домашлинської сільської Ради. У сусідньому Домашлині також знаходяться у цей час поштове відділення та досить велика і гарно обладнана дільнича лікарня. Пізніше в будинок бувшої Сахутівської с/Р переселяється контора колгоспу імені Шевченка, а потім тут довго знаходитиметься сільська бібліотека та АТС.

У 1944 - 1945 важкі післяокупаційні роки було укомплектувано 2 класи (1-й та 2-й), в яких у дві зміни навчалось 52 учні. У цей нелегкий для всієї країни час директором школи був Зіненко Пантелій Іванович, котрий пропрацював на цій посаді більше 8 років. Працювали також вчителі: Терещенко Галина Володимирівна, Пономаренко Галина Василівна, Наумчик Марія Андріївна...

Після визволення села від окупантів та закінчення війни почалась швидка відбудова колгоспу, громадських приміщень і будинків селян. Обробіток землі проводився кіньми, волами або вручну, бо практично не було ніякої іншої техніки. Все повністю розорене господарство потрібно було створювати заново. Наприклад, щоб відновити роботу птахоферми, колгоспні активісти збирали - "позичали" уцілілих курей, гусей та качок у колгоспників; правда, через рік - два ці "борги" людям були чесно повернуті.

Вже у 1949 році по західних околицях сахутівських земель прокладена з Киселівського торфопідприємства "Прогрес" до Корюківської фабрики технічних паперів вузькоколійна залізниця. Спочатку паровоз-"кукушка", а потім мотовози тягали потяги з торфом для опалення фабричної (мабуть і не тільки) котельні. Багато селян користувалось цим транспортом, щоб на гальмівних площадках, а може, як виняток, і в кабіні машиніста, добратись в церкву до Тютюнниці, або ж доїхати до самого райцентру і назад. Самою близькою неофіційною "зупинкою" був переїзд біля хуторського обійстя Губенків (це по дорозі до урочища "Юришине"), але машиніст мав змогу пригальмувати у будь-якому іншому місці. Демонтували вузькоколійку в 80-х роках минулого століття.

Десь на початку минулого століття на узвишші між південною околицею села та маленькими лісовими оазисами Гале та Єськове, серед поля кимось із заможних Наумчиків (?) було побудовано єдиний млин-вітряк, який після колективізації став колгоспною власністю. Він мав шатрову конструкцію; багатогранний корпус-кругляк, обшитий дошками; поворотна криша-верх з чотирма великими крилами, котра поверталась проти вітру вручну з землі за допомогою трикутника з довжелезних жердин. Будівельники та перші мельники невідомі. В 1945-1946 роках тут працював Верещако Остап (Євстафій) Іванович, суміщаючи професію мірошника з роботою коваля в колгоспній кузні. Після його смерті деякий час млинарством займався Наумчик Антон Євлампієвич. А в центрі села, недалечко від колгоспного току, відродилась «парова» - за допомогою малопотужного двохтактного бензинового двигуна чи старого трактора (а ще раніше тут був кінний привід), що приводили в рух величезного маховика, через широченний та довгий ремінь оберти передавались на жорна самого млина. Схоже, що весь «млинарський механізм» з жорнами був перенесений зі старого вітряка. Після електрифікації села громіздкий привід був замінений компактним досить потужним електродвигуном. Добротні дерев’яні конструкції розібраного старого вітряка придбав для будівництва нового будинку Костюченко Михайло. Давним-давно немає вже вітряка та «парової»; грубе борошно для корму домашніх тварин і свійських птахів багато хто з сахутівчан меле своїми невеличкими електромлинарнями, а «петльовану муку» для вареників та випічки коржиків чи караваїв купують в супермаркетах та на базарах. А старовинні сахутівські будівлі – реліквії збереглися тільки на деяких світлинах сільських фотоаматорів різних часів і поколінь.

З 1946 року колгосп їм. Шевченка очолював бувший фронтовик Васько Григорій Дмитрович. За цей період було збудовано 3 конюшні, 2 свинарники, З скотарники, будинок тваринника, вітродвигун ("вітродуй"). Відремонтовано сільський клуб, школу, медпункт-амбулаторію та побудовано дитячі ясла. Було збудовано нових колгоспних приміщень і будинків для колгоспників площею 1925 м2. Праця людей була важкою, але всі працювали чесно. Серед кращих можна назвати Хоменка Олисея, Циганка Сергія, Небесного Івана, Наумчика Петра, Петрика Григорія Полікарповича, Холодницького Григорія Федоровича.

Протягом 1944-1979 років, закінчивши в м. Сосниці прискорені бухгалтерські курси, з неповною середньою освітою (помішала проклята війна), поперемінно на посадах бухгалтера, головного бухгалтера та помічника головбуха чесно і добросовісно, беззмінно пропрацювала в колгоспі 35 років Середа (Стайно) Мотря Фролівна. Відповідальна посада, виховання двох дітей, домашнє господарство та колгоспні «пайки» не завадили виповнитись давній мрії - в 1965 році закінчити Менську заочну школу робітничої молоді та отримати атестат про повну середню освіту.

З 1953 по 1963 рік головою колгоспу працював тютюнничанин Лобанов Андрій Євдокимович. В ці роки було збудовано зерносховище, свинарник. Закінчили будувати цегляне приміщення школи на три класні кімнати. В колгоспі в цей час, окрім « напівживої полуторки» вже був один вантажний автомобіль ГАЗ-51, на якому позмінно працювали Мойсїєнко Дмитро Мартинович та Балюта Микола Титович.

Також ці 10 років керував школою уроженець села Хриповки Городнянського району Федосов Борис Пилипович. Згуртувавши колектив на той час уже 8-річної (з 1960 року) загально-освітньої трудової політехнічної школи, добився дозволу на проект і побудову нового просторого цегляного приміщення № 3, багато чого було зроблено для поліпшення матеріально-технічної бази закладу тощо. На шкільному подвір’ї поряд з гаражем збудовано підсобку з дизель-генераторною (а може і бензиновою) електростанцією невеликої потужності; проведено електроосвітлення до шкільних приміщень та декількох, недалеко розташованих, будинків працівників школи. Встановлений у самому великому шкільному класі перший на селі телевізор збирав біля голубого екрану довгими осінньо-зимовими вечорами не тільки учнів, але і багатьох їхніх батьків. 60-70-ті роки запам'ятались створенням при школі жовтенятських груп, піонерської організації імені Олександра Матросова та комсомольської, котра носила ім'я Олега Кошового. Введені штатні посади піонервожатих. В ці роки і опісля , крім старших повоєнних вчителів, дітей навчають Маценко Іван Іванович, Сущенко Наталія Євграфівна, Сахута (Забаровська) Галина Андріївна, Васько (Іванько) Таїсія Павлівна, Середа Федосій Аврамович, Стеба Ніна Іларіонівна, Наумчик Федір Михайлович, Будник Галина Миколаївна, Верещако Віталій Георгійович, Чалий Микола Михайлович, Висоцький Григорій Петрович. Велику виховну роботу проводить також завідуюча сільською бібліотекою Кандиба (Дидик) Антоніна Гаврилівна.

Чергова адміністративно-територіальна реформа повністю розформовує Корюківський район і в 1961 році с.Сахутівка разом з хутором Самсонівка у повному складі Домашлинської сільської Ради (с.Домашлин, хутори Бешківка та Лукавець) переходять до Менського району. В 1967 році Корюківський район відновлюється, та села Сахутівка і Самсонівка приєднуються вже до Тютюнницької сільської Ради. Деякий час головою цієї Ради працював сахутівець Наумчик Віталій Антонович. Останній голова Ради – Кучеренко Леонід Анатолійович; зараз він староста Тютюнницького старостинського округу новоствореної 3 жовтня 2016 року Корюківської міської об’єднаної територіальної громади (ОТГ), головою котрої на перших виборах 18.12.2016 р. обраний Ратан Ахмедов.

З 1963 року по 1969 рік головою колгоспу був теж приїжджий Снитко Олександр Романович. В селі вже налічувалося 285 дворів. Землі на той час було 2540 гектарів (орної – 824 га, сіножаті – 745 га, пасовища – 153 га, сад - 5,5 га, лісу – 623 га). Було придбано 6 тракторів, 2 комбайни, 2 льонобралки. Сумлінно трудилися тваринники: Радченко Віра Харитонівна, Скрипка Марія Савеліївна, подружжя Федір і Валентина Стайно, Кириченко Парасковія. На протязі цих років село спочатку централізовано радіофіковане, а потім через деякий час і електрифіковане; в 1964 – 1965 роках грунтова дорога-траса між Меною та Корюківкою отримує тверде асфальтове покриття, а через село вимощено бруківку.

З 1969 по 1980 роки - голова колгоспу домашлинець Миголь Григорій Омелянович. Взято курс на механізацію. Покращилися умови праці та життя селян. Розвивається екстенсивне землеробство. Проведено меліоративні роботи. Було збудовано великий тваринницький комплекс, комори; придбано силосний комбайн та картоплекопалку, заасфальтовано колгоспний тік. В 1974 році до колгоспу приєднується на правах відділку ліквідований Тютюнницький колгосп імені Калініна. Передовиками господарства були: ланкова Чечин Марія Іванівна; механізатори Сахута Андрій Іванович, Наумчик Іван Федорович, Неживий Іван Митрофанович, Сахута Микола Степанович, Балюта Віталій Миколайович, Туровник Степан Степановис; доярка Крук Ганна Петрівна; різноробочий Холодницький Григорій Федорович.

З 1980 року 5 років очолює колгосп Пінченко Василь Іванович. Продовжують зростати темпи та ритмічність сільськогосподарських робіт. Прокладена асфальтова дорога до села Самсонівки; вимощена щебенем дорога до урочища "Юришине", де знаходився літній табір колгоспної худоби та поряд хутірське господарство ветерана та інваліда війни Сподіна Андрія Вікторовича. Сумлінно працювали передовики: механізатори - Кузуб Дмитро Петрович, Лисенко Володимир Іванович, Верещако Михайло Степанович; доярка Ситенька Ганна Василівна.

В 1985-1987 роках голова правління колгоспу Петрикей Микола Миколайович. У ці роки розпочато будівництво "фінських" будинків для молодих спеціалістів, що в подальшому сприяло зменшенню відтоку сільської молоді та появі на сільській мапі вулиці Молодіжної.

При керівництві колгоспом Ващенком Олександром Івановичем з 1987 по 1990 роки побудовано велике сучасне картоплесховище, просторий ангар та декілька житлових будинків для колгоспників. Одні з кращих працівників - це доярка Васько Валентина Володимирівна та тракторист Клок Валентин Григорович.

Кiлькiсть переглядiв: 128

Коментарi