Відсвяткували два ЮВІЛЕЇ

2016-08-12

Світлана Ситенька, м. Корюківка, Свобода-INFO24, 12.08.2016р./Files/images/Сестри.jpg

Колись давно в невеличкому гарному селі Сахутівка у сім’ї Лемешів – Юхима Григоровича та Олександри Іванівни (нині покійні) одна за одною народилися чотири донечки: Таня з 1932 року, Тамара – 1936, Валя – 1938 та Марія з 1941 року. Жили дуже бідно, одна пара чобіт на всіх, до школи в них ходили по черзі. Пережили і голод, і холод, і війну… Та якось отримали листа з Івано-Франківська від колишніх сусідів Шури і Люби, які уже рік там навчалися, вони і запросили Таню приїхати до ФЗН. Тані на той час не було ще й чотирнадцять років. Тоді мати напекла пампушок, пішла до Щорса (нині Сновськ), продала їх та і купила Тані сині-сині черевички. Спекла хлібину в дорогу, у сусідів узяла макітру масла в борг (тоді допомагала косити сіно), бо своя корова пропала. Батько положив у мішок черевики, хлібину, масло та і вирушили. З ними поїхала ще і сусідська дівчина Саня. Їхали товарним поїздом два тижні. Коли у поїзді позасинали з під голови батька украли мішок з майном… Приїхали до Івано-Франківська, але набір на навчання уже закінчився. Тоді маленька щупла дівчина упала на коліна і благала щоб її забрали на навчання, сказала: – якщо не візьмете у ФЗН то кинуся під поїзд. Зглянулися. Після навчання пішла працювати на швейну фабрику. В трудовій книзі два записи: прийнята на роботу та звільнена з виходом на пенсію. Більше 40 років віддала своїй улюбленій роботі. Отримувала безліч грамот, нагород за сумлінну працю. В Івано-Франківську познайомилась із гарним юнаком Альбертом, вийшла заміж, отримали квартиру, народили і виховали сина Олександра та доньку Ларису. Діждали чотири онучки та правнуків.

Коли Таня пішла працювати, то написала додому листа і запросила Тамару, щоб та приїхала також до ФЗН. На той час Тамара закінчила 7 класів. Тамара з подругою Вітою поїхали до міста. Побули там три місяці і приїхали додому за довідками, що колгосп дає згоду на навчання (на той час молоді не дозволяли їхати з села). Тамарі пощастило, з довідками поїхала на навчання. Після закінчення ФЗН працювала деякий час на швейній фабриці, а потім по вербовці поїхала в Макіївку на будівництво. Познайомилась із Миколою там і побралися. Згодом вирішили повернутися в Сахутівку. Микола був в армії, коли народився син Володимир. Після армії, Микола завербувався в Південний Казахстан, забрав дружину з дитиною і поїхали. За станом здоров’я сина Тамара вимушена була повернутися до батьків. Так і розлучилася з чоловіком, він сюди не хотів їхати, а вона туди. Через деякий час пішла на роботу до Корюківської меблевої фабрики, познайомилася з Шмалун Іваном. Згодом одружилися і поїхали шукати кращого життя. Побували і в Бахмачі, і в Хмельницькому, і в Полтаві, навіть до Краснодарського краю добрались. Та коли Тамара завагітніла, вирішили повернутися до Петрової Слободи (Іван звідти родом), купили стару хатину, корову, свиней, качок… Народилася донька Світлана. Розпочали ремонт. Іван працює, Володя до школи, Тамара з дитиною та по господарству, життя набирало обертів. Та одного серпневого дня сталося велике горе, Іван потрапив під колеса мотоцикла і через добу його не стало. У 35 років Тамара залишилася вдовою з 14 річним сином та трирічною донькою на руках у недобудованій хаті, без роботи, без грошей, а навесні ще й корова загинула на пасовищі. Дуже тяжко було виживати. Володимир після восьмого класу пішов навчатися до Сосниці, там і одружився. Більше тридцяти років Добридень Володимир пропрацював в Сосницькій пожежній частині починаючи з бійця і до зам. начальника ПЧ. З дружиною Тетяною виростили, виховали двох синів Сергія та Івана. Зараз Сергій співробітник Посольства України в Іспанії – аташе з питань оборони. Іван закінчив Глухівський педагогічний університет і залишився у рідній Сосниці. Тамара прожила дуже нелегке життя, доводилося сидіти і без грошей, і без олії і навіть було що і без хліба, дуже часто хворіла і зараз хворіє (інвалід II групи), але не склала руки і не схилила голову, вижила, виростила і виховала без чоловіка двох дітей, діждала трьох онуків та три правнучки і одного правнука. Є чим пишатися. Зараз у Тамари велика дружня сім’я – дочка Світлана та зять Олег, внучка Юлія та її чоловік Дмитро і маленька правнучка Кірочка, яка найбільше тішить Тамару.

Третя донька Валентина Лемеш також після школи поїхала до старшої сестри Тані , влаштувалася на роботу. Знайома запросила Валю на танці до будинку офіцерів там вона і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олександром. Після закінчення військового училища Олександр запропонував Валі одружитися. Його було направлено до Сахаліну на службу. Там й народився перший син Вова. Через три роки вони повернулися до Хмельницького. Згодом народився і другий син Сергій. Після смерті батька Юхима Григоровича, Валя забрала матір Олександру Іванівну з Сахутівки до Хмельницького. Потім Олександра направили на службу до Німеччини на 10 років. Після повернення з закордону дали направлення на роботу до Києва. Де і мешкають зараз. Сини Володимир та Сергій також, як батько, військові. Сергій був на війні в Афганістані та в Монголії. Одружені мають дітей.

Марія – найменша донька в сім’ї Лемешів, народилася у страшний час 1941 року. Згодом батька забрали на війну. І залишилася мати зі своїми чотирма доньками. І почалося «щасливе» дитинство: голод, холод, розруха,сльози… Та пройшли страшні часи, батько повернувся з війни. Марія закінчила школу і старша сестра запросила і її до себе в Івано-Франківськ. Спочатку Марія доглядала за сином Тані , бо декретна відпустка колись була два місяці, згодом Марія поїхала до Кривого Рогу там познайомилася з Володимиром і одружилися. Жили у чоловікових батьків в Тульчині. Народився синочок Саша. Марія дуже сильно захворіла. Приїхала сестра Таня, забрала її з дитиною до себе в Івано-Франківськ. Потрапила до лікарні, зробили дуже складну операцію на легенях. Шансів на життя майже не було. Маленьку Маріїну дитину забрала в Сахутівку Тамара, виховувала разом зі своїм Володею. Марія вижила і більше року лікувалася. З чоловіком розлучилася. Коли одужала, повернулася до сина в Сахутівку. Пішла на роботу в Корюківку перукарем. Познайомилась з Тосенком Борисом з Киселівки та одружилися. Народилися дві доньки Рая та Олена. Марія більше 30 років пропрацювала дояркою, а Борис трактористом. Хоч і важко працювали, але жили весело. Так склалося, що Борис та Марія дуже гарно співають, Борис грає на акордеоні. Свого часу він працював завклубом. Їх завжди запрошували на весілля, на всі свята виступали в клубі у своєму селі і в навколишніх. Підростали доньки. Олена закінчила музичну школу по класу фортепіано, грає на баяні, дуже гарно співає. У Олени дорослий син Олександр та донька Аліна, яка теж дуже гарно грає на багатьох музичних інструментах, співає, займається танцями, дуже талановита. У доньки Раїси також син Сергій та дочка Оксана. У сина Олександра троє дітей: Світлана, Оля, Вова. Тож, Марія, сама найменша, але сама багатша з усіх сестер: має найбільший скарб - троє дітей, семеро онуків та четверо правнуків.

3-го серпня у Тамари та 6 серпня у Маріїного чоловіка Бориса відсвяткували 80-ти літні ювілеї. На це свято з’їхалися усі чотири сестри. Хоча у такому поважному віці це було не легко. Сльози радості та щастя, багато розмов, спогади… Але ще збираються діждатися 80-ти літній ювілей найменшої Марії і відсвяткувати у такому ж складі, якщо,звичайно, на те буде воля Божа. На зустріч Маріїна донька Олена приїхала з Чернігова зі своїм ансамблем, святкування відбувалося під живу музику.

/Files/images/IMG_1581p.jpgТамара з сином/Files/images/my_arhv/IMG_1582p.jpgЗліва, за кущиками, садиба Лемешів/Files/images/my_arhv/IMG_1578p.jpgТамара Добридень (Лемеш)

Оцифровуючи свої перші роликові фотоплівки, зняті подарованим мені школою фотоапаратом "Зоря" в далекому 1963 році, в кінці третьої плівки було виявлено п'ять зовсім неякісних негативів, котрі в ті часи ретушувати та друкувати на фотопапері було досить-досить складно. Новітні цифрові фототехнології дозволили на початку 2017 року більш-менш зносно "відфотошопити" для особистого архіву ці знімки, але минулі з тих часів 54 роки життя стерли з пам’яті точну інформацію про імена жінки-красуні та її синочка.

Знаючи приблизно з якого вони «роду-племені», направив світлини до міста Гомеля (Республіка Білорусь) палкій прихильниці нашого сайту Чибісовій Олі, котра передала одержану інформацію своїй мамі. Чибісова (Мойсієнко) Тетяна Дмитрівна, випускниця Сахутівської школи 1966 року та моя троюрідня сестра, впізнала на знімках колишню сусідку Добридень (Лемеш) Тамару Юхимівну та її сина Добридень Володимира Миколайовича.

Ось така піввікова історія цих світлин. Нехай вони будуть трохи запізнілим подарунком Тамарі Юхимівні з нагоди її минулорічного ЮВІЛЕЮ від їх колишнього сусіда, котрий, тільки «ставши на ноги», дуже любив ходити через сусідського города «гулять до Лемешових дівок».

/Files/images/my_arhv/IMG_1575p.jpgВолодька Добридень/Files/images/IMG_1579p.jpgОсінь 1963 року
Кiлькiсть переглядiв: 234

Коментарi