З поклоном до покійного ЗЕМЛЯКА

2018-09-05

Частина перша.

На 10-й день відпустки раннім рейсовим автобусом Корюківка-Київ вирушаю з Сахутівки до Мени. Трохи більше години чекання і "маршруткою" з Чернігова до Новгород-Сіверського в перший раз у житті проїзджаю через село Покровське (Жовтневе, Баба), райцентр Сосницю, села Лозова, Чорнотичі, Рудню та Хлоп'яники; милуюсь з вікна мальовничими краєвидами, лісами та полями, давно відомою річкою Убедь...

Хоча дорожне покриття траси місцями «ямкувате», та шість десятків кілометрів десь за шість десятків хвилин пролетіли майже непомітно. А ось уже і автозупинка в Авдіївці. Пройшовши трішки вперед, звертаю вліво на піщану сільську дорогу в сторону кладовища. Зустрічна місцева дуже ввічлива жінка дає дуже чіткі пояснення про розташування могил Адамчиків. Ще один лівий поворот на ще більш піщану вуличку, що проходить біля невеликого лісового масиву. На полі зліва невеличкий «острівок» могил з хрестами, а стежинка вправо веде до лісу. Огородження відсутнє, то ж і воріт теж немає.

Стежка через зарослі деревами старі погребіння приводить на узлісся, де серед давно некошених трав і бур’янів на могилах видно дерев’яні та металеві хрести, мармурові та гранітні пам’ятники різних розмірів та різноякісних. Десь з півгодини шукаю потрібні мені поховання. Скромна невисока стела з чорного мармуру на могилі нашого земляка-сахутівчанина Адамчика Григорія Єрмолайовича, бувшого 28 років незмінним головою авдіївського колгоспу-мільйонера «Прогрес», кавалера 8-ми бойових і трудових орденів та десятка медалей, делегата ХХII партійного з’їзду, не зразу приковує до себе увагу навіть з недалекої відстані. Лише підійшовши ближче, бачиш викарбуваний на відполірованій чорній мармуровій поверхні його портрет, читаєш написи під ним та послання на зворотній стороні. А ще сумує над його могилою червона калина, опустивши в жалобі свої осінньо-пожовклі віти з баграними ягідними гронами.

Зліва поряд простий металевий хрест на могилі молодшої дочки Тамари, так рано навіки покинувшої своїх батьків, сестру, рідних та близьких. А ще лівіше покоїться вірна дружини Єфросинія Олександрівна (дівоче прізвище Катренко), невільниця фашизму, учасник війни, вчитель-ветеран Авдіївської середньої школи, котра померла черз п'ять років після смерті чоловіка. Теж скромний памятничок, зварений з металевої арматури та прекрасною світлиною померлої з відповідним текстом. Цей імпровізований обеліск спочатку стояв на могилі Адамчика Г.Є., поки родичі померлого, за деякої фінансової підтримки сільських властей, не змогла замовити та встановити новий пам'ятник.

Віддавши шану своєму покійному землякові, його дружині та молодшій доньці, зробивши кілька десятків знімків їхніх та інших могил, знову тією ж петляючою зарослою стежиною виходжу з кладовища...

Це був лише початок знайомства з Авдіївкою, її окремими визначними місцями та мешканцями. Про інші зустрічі та побачене розповімо в процесі подальшої обробки матеріалів швидкоплинної поїздки. Не полишає надія, що це все буде використано при підготовці та проведенні заходів по відзначенню 1 січня 2019 року 100-ліття з дня народження нашого видатного земляка.