Перші зустрічі в Авдіївці

2018-09-05

/Files/images/adamchik/IMG_7711.JPG/Files/images/adamchik/IMG_7722.JPGЧастина друга. З кладовища вирішив вертатися до центру іншим шляхом. Вузенька польова доріжка-стежина веде до раніше діючого лікарняного комплексу. Збудовані в середині минулого століття добротні будівлі сільської поліклініки, лабораторії давно пустують і руйнуються, нині стоять замкнені і не використовуються. Правда, діє відремонтована не так давно дільнича лікарня, в якій справно працює навіть стоматологічний кабінет. /Files/images/adamchik/IMG_7718.JPG

/Files/images/adamchik/IMG_7724.JPGЗ лікарняного «медмістечка» виходжу на вулицю, вкриту бруківкою. Це одна з тих центральних вулиць села, котрі отримали тверде покриття ще на початку 60-х років минулого віку. По обидві сторони впереміжку новітні сучасні сільські котеджі та зарослі бур’янами двори з покинутими хатами. Милування сільськими краєвидами перериває під’їхавший ззаду легковик. Водій, зі знайомим по Ітернету симпатичним обличчям, запрошує до салону і пропонує підвезти в центр. Знайомимось ближче і за хвилину-дві підїзджаємо до двоповерхового будинку сільської ради і правління ТОВ «Прогрес». /Files/images/adamchik/АдаменкоРобота.jpg

Авдіївському голові Анатолію Івановичу Адаменку в минулому році виповнилось 45. Він незмінний голова досить великого села (1860 жителів) з 2002 року. В 1917 році Авдіївка (в рамках всеукраїнського соціального проекту «Сільський ревізор») отримала звання «Творче село року». Школі, фермерським господарствам, медицині «ревізори» поставили максимальні 5 балів, звернувши увагу на вклад у розвиток села нардепів Анатолія Євлахова, Олега Ляшка, Василя Амельченка. Дитячий садок, дороги, вуличне освітлення отримали «четвірку». За нагороду (10 тис. гривень) сільська рада купила проектор для школи. Дуже прикро, що ні сільське керівництво разом з районним, ні «ревізори» у своїх численних коментарях-репортажах, світлинах та публікаціях не згадали і давно вже не згадують того, хто ще при бувшому Понорницькому районі та при 26-річному незмінному керівництві колгоспом «Програс» зробив мабуть чи не найбільший вклад у розвиток Авдіївки – Адамчика Григорія Єрмолайовича.

/Files/images/adamchik/Сибилеви_2.jpgПочувається настороженість, цікавість і оперативність властей по відношенню до появи в селі незнайомої людини – зовсім недалеко кордон з Росією. Розповідаю про мету свого приїзду в розрізі збору матеріалів для підготовки книги-енциклопедії про історію Корюківщини, про заплановане хоча б коротеньке ознайомлення з селом, відвідання школи та зустріч з кимось із роду Адамчиків. Анатолій Іванович пропонує зустрітись з керівником «Прогресу» Лазаренком Григорієм Івановичем, але він поки що десь на виїзді. Ще після одного дзвінка по мобільному до нас на велосипеді під’їзжає вродлива жінка. Знайомимось, хоча і так знаю, що це одна із онуків покійних Григорія та Єфросинії Адамчиків Хміль (Сибільова) Людмила Миколаївна, котра залишилася з сім’єю жити в Авдіївці. Ось вона зліва на світлині разом з донькою Юлею - правнучкою покійних Адамчиків. А такою вона була в далекому травневому 1977 році разом з дідусем та братиками./Files/images/adamchik/З дідусем та братами1974.jpg

Показую наявні матеріали, світлини знаменитого діда-орденоносця, про котрого ось вже біля трьох десятків років чомусь «забули власть імущі», але з вдячністю і повагою згадують літні авдіївчани і сахутівці, рідні та близькі, сусіди і знайомі… Людмила Миколаївна, дуже зворушена згадками про дідуся, зі сльозами на очах розповідає про його принциповість та справедливість, чесність і відданість ратній та хліборобській справам, державі і людям, яким він до кінця своїх днів вірно служив. Згадує колишні спогади ветерана війни та праці про його сахутівське дитинство і шкільні роки, закінчення Домашлинської семирічки, навчання в Сосницькій сільськогосподарській школі–технікумі, зустріч та знайомство з майбутньою дружиною – бабусею Ефросинією (Пронею), короткочасну роботу агрономом Авдіївської МТС, призов до армії та героїчні фронтові будні…

Пам’ятає Людмила спогади рідних і близьких про післявоєнну відбудову і подальше становлення села, про безпосередню участь у цьому її вже досить відомого не тільки в Сосницькому районі дідуся, про численні його нагороди та відзнаки. А ще на все життя запам’яталась принципова строгість у вихованні та любов до своїх дітей і онуків. Вони повинні були бути такими ж, як і решта мешканців села - не мати ніяких прівілей в дитячому садочку чи в школі, відпочивати в тих же піонерських таборах місцевого рівня, на рівні з усіма чесно жити і працювати…

За розмовою швидко плине час. Людмила Миколаївна спішить на роботу, але диктує мені номери телефонів своєї матусі Валентини Григорівни, котра мешкає нині в Чернігові. У неї ще зберігаються численні документи та світлини, реліквії Адамчикового роду. Прощаюсь, вибачаючись за причинені турботи.

Підійшовший Анатолій Іванович пропонує попутно підвезти до Сосниці, але в мене ще запланована зустріч у школі та ознайомлення з центральною частиною села. Шкодую, що не відбулася зустріч з Лазаренком Г.І., дякую за люб’язну пропозицію з транспортом. Тепло прощаючись, ще раз нагадую про не так далеке 100-ліття (01.01.2019 р.) земляка-сахутівця, знаменитого авдіївця з Сосниччини Адамчика Григорія Єрмолайовича.

Кiлькiсть переглядiв: 211

Коментарi