Шкільна Авдіївка

2018-09-05

Частина третя. То ж попереду школа. Відкрито її в 1972 році, розрахована на 500 учнів. Дуже велика, навіть для такого великого села, не так давно якісно відремонтована будівля. Поряд дитячий садок, стадіон, сучасна «кочегарка» з високою трубою. На просторому подвір’ї під високими ялинами «припарковані» з десяток велосипедів – самий надійний сільський транспортний засіб учнів та вчителів. Біля садочка вихователька з малечою, а біля шкільного ганку юрмляться учні – якраз перерва, погода гарна, пішов тільки третій день нового навчального року. Тож після канікул тягне на вуличний простір побігати, поділитись з друзями літніми спогадами, згадати про нові місця відпочинку, розповісти про нових друзів тощо.

Заходжу до шкільного приміщення. Просторі, чисті довгі коридори першого поверху з настінною інформацією про життя і діяльність школи. Це поверх молодших класів, а старшокласники - вище. Піднімаюсь по сходах на другий поверх; двійко дівчаток-учениць показують напрямок і супроводжують до вчительської кімнати. Серед присутніх там декількох жінок- вчителів впізнати єдиного бородатого чоловіка, свого заочного знайомого по Інету, було зовсім неважко.

Знайомимось ближче. Вчитель математики та інформатики Кашпур Станіслав Михайлович працює в школі з 1981 року. Відмінник освіти, старший вчитель. А ще він засновник і незмінний керівник шкільного театру-студії «Околиця». Ось уже кілька років координує роботу прекрасного шкільного сайту та має цікаву привабливу сторінку у Фейсбуці. Публікує актуальні новини та фото-світлини шкільного життя, своїх господарських садово-городніх і кулінарних здібностей, професійні статті та нариси…

Перерва закінчилась, бесіду ведемо в коридорі, прямуючи на урок до його 9-го класу. Замкнена кімната невеличкого шкільного куточку-музею нагадує про один з найбільших і найкращих у свій час сільських музеїв Україні - Авдіївський краєзнавчий,- який, на превеликий жаль, у вирі «перебудов і реформ» останніх десятиріч повністю «розгубив» усі свої дуже численні цінні експонати та історичні документи і давно вже не працює.

Цікавлюсь причинами відсутності останнім часом в усіх сільських закладах та в районі практично будь якої інформації про життя і діяльність нині покійного заслуженого ветерана війни та праці, орденоносця, учасника ХХII партійного з'їзду, беззмінного голову Авдіївського колгоспу-мільйонера «Прогрес» в 1959 -1985 роках Адамчика Григорія Єрмолайовича. У тих декількох рядках неточних та помилкових біографічних згадок про нього, розміщених відносно недавно на сайтах Чернігівського земляцтва в м.Києві та повторених «на задвірках» шкільного сайту, а також на офіційному веб-сайті райради в «Безсмертному полку Сосниччини», зовсім не відображена діяльність нашого земляка-сахутівчанина по повоєнній розбудові Авдіївки і колгоспу, про ще чотири трудових ордени та інші відзнаки його звитяжної мирної праці, пенсійні будні тощо.

Фотографія на згадку про нашу зустріч з 9-класниками та їхнім класним керівником. Ще одне нагадування про наближення 100-ліття з дня народження видатного уродженця села Сахутівки, знаменитого авдіївчанина Адамчика Г.Є..; ще декілька пропозицій щодо відзначення цієї знаменної дати…

Хвилини зустрічі швидко пролетіли. Прощаємось з надією, що згадки про деякі видатні постаті Авдіївки залишаться не тількі в пам’яті літніх селян, а западуть в душі та серця підростаючих молодих поколінь. Історію не можна топтати і забувати. Треба все хороше та корисне від неї максимально використовувати для побудови нового сьогодення та майбуття.