77 річниця Корюківської трагедії

2020-03-01

Хай пам'ятає Україна!

Корюківська земля стогнала й судомилась від болю! Вогонь! Вогонь! Навкруги - безжальна смерть! Хрипіло, лютувало все навкруг. Сніг палав від крові і чорнів від сажі! Вогонь! Скрізь вогонь! 77 років тому, тут згорали корюківці, своїми тілами захищаючи одне одного. У перші дні весни, яка для них так і не настала...

У страшних муках полягли діти, спалені, розстріляні, пошматовані. Серед чаду й кіптяви розтерзані люди постали попелом - не встануть більше. Серце стискається від жаху й болю злодіянь катів. Майже сім тисяч безневинно убієнних!

А ще багато чого ви можете дізнатися про ті суворі часи з нарисів члена Національної Спілки журналістів України, Заслуженї журналістки України Шматок (Назарової) Зої Степанівни та Галети (Шматок) Лариси Павлівни, котрі можна прочитати в двох їхніх друкованих виданнях. Книги "Зоряний вальс" та ""Відьма" з медалями" вперше якісно відскановані та з дозволу авторів розміщені на нашому сайті.

Розпорядженням міського голови Ратана Ахмедова від 24.02.2020 року № 16, з метою вшанування жертв Корюківської трагедії, 1 березня 2020 року на території Корюківської міської територіальної громади оголошено днем жалоби, 2 та 9 березня 2020 року – днями пам’яті.

У зв’язку з цим рекомендується на всіх будівлях підприємств, установ, організацій приспустити Державні Прапори України з чорною стрічкою, обмежити звучання розважальної музики в громадських місцях та проведення концертно-розважальних заходів. З нагоди пам’ятної дати в закладах освіти і культури відбудуться тематичні заходи та уроки пам’яті.

День пам’яті Лариса Галета, газета "Деснянка", 2018 р.

За стільки літ вперше 1-го березня, яке визначено Днем пам’яті з часу 75-х роковин Корюківської трагедії, скорботні свічки запалила вся Україна! А солоними сльозами на мітингу-реквіємі знову умивалася Корюківка. Чорні стрічки на стягах. Червоні квіти в руках. Лампадки і вічний вогонь.

Ні мороз, ні пронизливий вітер, ні заметіль не спинили й не завадили людям прийти і приїхати сюди, аби схилити голови, вшанувати пам’ять по-звірячому спалених українців. До представників місцевої влади та громадськості долучилися заступник голови облдержадміністрації Сергій Сергієнко, народні депутати України Анатолій Євлахов та Олег Купрієнко, радник голови облради Дмитро Никоненко. Також серед присутніх -голова Української спілки в’язнів-жертв нацизму Маркіян Демидов, голова Чернігівського обласного відділення цієї спілки Ніна Зубок, представник Українського інституту національної пам’яті в області Сергій Бутко.

Місцевим упродовж багатьох років, як нікому, боліло, що про ті трагічні події, які насправді були наймасштабнішою та найжорстокішою каральною акцією у Другій світовій війні, замовчували й жодного разу не згадали на загальнонаціональному рівні. І ось ко-рюківці дочекалися - про масову каральну операцію нацистів у перші дні весни 1943 року почула наша країна, від Півдня до Півночі, від Заходу до Сходу. 1 березня у Верховній Раді хвилиною мовчання парламентарі вшанували пам’ять масово убитих мирних жителів далекого містечка на Чернігівщині. А напередодні, у кулуарах парламенту, народні обранці змогли ознайомитися з масштабами трагедії - виставку організували Корюківський історичний музей, міська рада та Український інститут національної пам’яті.

Про березневу каральну операцію також дізнаватимуться й учні десятих класів усіх українських шкіл. За новою навчальною програмою Корюківська трагедія потрапить на сторінки підручників з історії України у наступному році.

- Те, що відбулося у Корюківці, ми не маємо забувати ніколи, - зауважив під час скорботного мітингу заступник голови облдержадміністрації Сергій Сергієнко. - Нові історичні факти, які не знали українці довгий час, дають можливість зрозуміти, що сталося насправді. Вшановуючи пам’ять жертв Корюківської трагедії, ми безмежно сумуємо за їхніми загубленими життями і щораз стверджуємося в думці: ми маємо берегти й цінувати нашу країну. Тим паче сьогодні, коли відчуваємо агресію на Сході, де гинуть наші хлопці.

Помста

За інформацією Інституту національної пам’яті, в Україні у 1941-1944 роках нацистські карателі й відступаючі війська Вермахту свідомо знищили понад 670 населених пунктів та майже 51 тисячу осіб цивільного населення. Тільки в Чернігівській області спалено 63 села і селища, вбито більш ніж 17 тисяч мирних жителів. Найбільше жертв було в Корюківці.

У лютому 1943-го радянське партизанське з’єднання під командуванням Олексія Федорова повернулося з Брянщини (Росія) й розташувалося у корюківських лісах. Воно розпочало збір продовольства у селах і акції проти окупантів. Згодом нацисти за це «покарали» найближчі до Корюківки населені пункти - спалили Гуту Студенецьку, Тихоновичі, частину Перелюбу. Одним із заходів окупаційної влади проти партизан було взяття під арешт членів сімей радянських партизан у Корюківці, яких згодом, напевне, планували стратити. Саме на прохання командира взводу партизанського з’єднання Феодосія Ступака, двох синів якого теж посадили до корюківської в’язниці, а дружину розстріляли, Микола Попудренко, який саме виконував обов’язки командира (Федорова не було на місці), дав команду провести напад на містечко.

У радіограмі від 2 березня 1943 року в Москву Попудренко прозвітував так: «27лютого група партизанів під командуванням начальника штабу Рванова розгромила німецький гарнізон на залізничній станції Корюківка. Знищено 8 однотонних причепів, 160 покришок для автомашин, 2 гаражі, механічну майстерню, слюсарню, 2 лебідки на автомашинах, склади пального з бензином та сіном, пакгауз з картоплею, телефонну станцію, склад з дровами і оборонною лісопродукцією 1000 кубометрів. Висаджено в повітря ешелон: знищено 18 вагонів, виведено з ладу залізничні стрілки і зірвано п’ятикілометрову колію. Висаджено в повітря дерев’яний міст завдовжки 8 метрів, знищено будинок Держбанку з грошовою коморою і зв’язок. Взято трофеї: 2 станкові кулемети, 119 гвинтівок, 2500 патронів, зерно, продукти і масло. Взяли в полон чотирьох мадярів і одного німця - колишнього залізничного майстра з Дрездена. Захоплено документи управи комендатури. Визволено 97 в’язнів (за спогадами - від 37 до 50), приречених німцями на смерть. Цього ж дня друга група Лисенка знищила кущовий гарнізон жандармерії. Убито 18 жандармів, взято 2 ручні кулемети, 12 гвинтівок. Роздано сім’ям 220 тонн зерна, взято 100 свиней з пункту відправлення. Розігнано поліцейські стани».

Аби «помститися і залякати» партизанів, начальник штабу 399-1 головної польової комендатури у місті Конотоп Байєр Бруно Франц віддав наказ про знищення усієї Корюківки. Виконавцем цього злочину була Сновська гарнізонна комендатура, яка сформувала збірний каральний загін у складі військовослужбовців тилових німецьких формувань, солдатів 105-ої легкої угорської дивізії, співробітників допоміжної окупаційної поліції та солдатів спеціальних каральних формувань - колабораціоністів - громадян СРСР. Очолили каральний загін представники зондеркоманди 4а. Один із найвідоміших злочинів цього підрозділу - розстріл 29 і 30 вересня 1941 року в Бабиному Яру на околиці Києва майже 34 тисяч євреїв.

Каральний загін прибув у Корюківку вранці 1 березня. Населений пункт оточили, а всіх жителів групами по 50—100 осіб зганяли у великі будинки й розстрілювали. Опісля містечко підпалили.

Наслідки нацистського злочину: вбито 6700 осіб, спалено 1290 будинків, вціліло тільки 10 цегляних. Серед 1893 встановлених жертв 704 - діти та підлітки, за іншим підрахунком 1097 - жінки.

Якби ж вони знали!

Жахи кривавих березневих днів 75-річної давнини бережуть спогади.

Ніна Хлистун, ветеран праці, м. Корюківка:

- Уже згодом сусідка Тебенко розповіла, як загинули рідні нам люди. Фашисти оточили крайні хати під лісом і чотириквар - тирний будинок працівників лісгоспу, де до війни працював мій татко. Зігнали всіх в одну будівлю, наказали лягти на підлогу. Вбивали зі злом. Сусідка якось утекла. Мама теж хотіла слідом, але їй не вдалося: покрутили руки, дитину вирвали. Згоріла з малям у полум’ї. А Мотю знайшли мертвою на подвір’ї. Рідні приїхали із села й вирубували її тіло з криги... Ніде сліду від куль не було. Мабуть, задихнулася від диму. Всього 19 літ прожила! Ростила нас потім тітонька Марія як своїх рідних дітей. Тато повернувся з війни, ми жили всі разом. Кожного березня поминали маму, сестричку і Мотю. Матусю мою звали Софія Хлистун.

Ганна Нековаль (Мірошниченко), пенсіонерка, м. Корюківка:

- Нас гнали вулицею до центру міста, сказали, що перевірятимуть документи. Старший братик Толя ніс маленького Миколку, а мама вела мене за руку. Я не могла швидко йти, бо мала ще тільки шість літ. Мама відчувала біду: «.Живими ми не повернемося!» Біля старої ковбасні звернула в бік, не відпускаючи моєї руки. Гукала Толю. Він не наважився. Не уявляв, яке звірство чекає. Лиш махнув рукою... Ми з мамою врятувалися, допомогли дядько Митрофан і тітка Антоніна Мірошниченки. Братів розстріляли у ресторані. На тому місці - пам’ятник жертвам фашизму. Євген Римар, який виліз тяжкопоранений з-під трупів, розповів мамі, що наш Толя плакав і просив не стріляти...

1 березня найбільше корюківців знищили у ресторані в центрі міста - до півсотні осіб. Серед них - жінки, діти... Немовлята...

Євген Римар:

- Моя маленька донька лежала у мене на грудях, коли стріляли в неї прокляті кати там, у ресторані. Заганяли нас туди, як худобу на бойню, й били з автоматів. Ніну я на руках ніс. А фашист поцілив мені в око. Я впав, а він по мені як застрочить... Потемніло в очах, нічого не пам’ятаю. Троє моїх діток були вбиті. Навіть закопати їх не довелось: і мертвих діток не побачив, спалили їх прокляті кати. І не лишилось від них нічого. Навіть могилки...

Одночасно з десяток автомобілів з карателями прочісували всі хати й околиці містечка і вбивали людей у будинках та на вулиці. Очевидці трагедії кажуть, що дим і заграву від пожежі було видно за багато кілометрів, у Холмах (25 км), Сновську (27 км), Сосниці (50 км). Акція тривала два дні, а пізніше, 9 березня, карателі повернулися, аби добити вцілілих і допалити хати.

Не врятували

- Де були партизани? Чому не змогли захистити населення? А після хвалились, що стояли під лісом і дивились, як горить Корюківка, - зі спогаду вцілілої Інни Титенко, уродженки Корюківки.

- Впродовж усієї каральної акції, яку проводили планомірно з 09:00 до кінця «робочого» дня - 17:00, радянське партизанське з’єднання Федорова, що було у лісах за 15 кілометрів від Корюківки, а його передові дозори - за 3 кілометри, залишалося на місці, - зазначає представник Українського інституту національної пам’яті в області Сергій Бутко. - Наказу від командування якось допомогти і врятувати цивільне населення міста рядові партизани, які рвалися у бій, так і не отримали. А їхні сили переважали у десять разів...

Не прийняв рішення рятувати корюківців Микола Попудренко, колишній секретар Чернігівського обкому КП(б)У. Сам Олексій Федоров був першим секретарем, у 1938 році, як член «трійки» під час «Великого терору», розпорядився розстріляти 297 осіб, ув’язнити у сталінські табори 147 людей. Це тільки ті жертви, які за вцілілими документами змогли порахувати історики.

Ще один штрих для розуміння політики командування цього з’єднання та стану виховної роботи з особовим складом. «Особливою жорстокістю відзначилися партизани Федорова. Я був свідком, як поліцаїв били до крові, різали ножами, підпалювали на голові волосся, прив’язували за ноги і на аркані конем волокли по лісу, різали статеві органи... Таку жорстокість над ворогом партизани пояснювали тим, що вони є народними месниками і мстяться за повішаних і розстріляних своїх дружин, сестер, дітей. Розстріл -дуже легке покарання для зрадника Батьківщини», - із доповідної записки письменника Шеремета першому секретарю ЦК КП(б)У Хрущову про стан партизанського руху та населення на окупованій німцями території України від 13 травня 1943 року.

Україна без Меморіалу

Незважаючи на великі зусилля очевидців, істориків, краєзнавців, журналістів, місцевої влади, так і досі у Корюківці не збудували Меморіального комплексу пам’яті жителів населених пунктів України, знищених нацистськими окупантами.

Реалізація цього проекту в урочищі Гай, вартістю понад 40 мільйонів гривень, стартувала п’ять років тому - перепоховали 266 жертв трагедії, на братських могилах поставили три хрести (використали два мільйони гривень), силами місцевих меценатів добудували капличку. І на цьому роботи було призупинено.

- Вартість будівництва всеукраїнського Меморіалу на той час була 50 мільйонів гривень, нині ж це потягне на всі 150! -зазначив у коментарі після мітингу голова КорюківськоїОТГ Ратан Ахмедов. - Така величезна сума для бюджету нашої громади та й навіть області непосильна. Корюківці потрібно на це збирати кошти сорок років...

Про те, що проект спорудження комплексу дуже вартісний, погоджується й обласна влада. Тож разом з народним депутатом Анатолієм Євлаховим, який обраний по 207 округу, спільно підготували звернення до Прем’єр-міністра України, аби уряд виділив кошти на будівництво Меморіального комплексу, що стане символом національної скорботи.

Лариса Галета, газета "Деснянка",2018 р.