Вікторія САВЧЕНКО. Світлини автора.

Доколи на святій землі

Родяться діточки малі,

Я буду вам усім потрібна.

Вітаю з святом, мої рідні.

Школа

Доки житиме у селі школа – доти житиме село

ЗБУДОВАНА ПРАЩУРАМИ ШКОЛА ВІДЗНАЧИЛА СВОЄ 100-РІЧЧЯ

У неділю, 12 серпня, на подвір'ї Сахутівської школи було людно. Господарі зустрічали гостей. «Ще мабуть ніколи на шкільному дворі відразу не збиралося стільки гостей», - зі­знається директор Вален­тина Іванівна Балюта. Запрошували випускників усіх років, вчителів, які працювали у цих стінах, односельців, всіх, кого тим чи іншим чином пов'язало життя з сахутівською ювіляркою.

Сторіччя - серйозне випробовування часом. За цілий вік чимало гарних людей «вийшло» з цих стін. Хтось залишився у селі і згодом уже проводжав на перший дзвінок власних дітей та внуків до своєї рідної школи, інші «розле­тілися» по різних куточках світу, залишивши у серці назавжди приємну згадку про сільську невеличку школу. «Наче трохи вона більшою раніше була», - ділиться думкою одна з колишніх випускниць. -То ми були тоді меншими», - чується у відповідь від однокласниці.

Усі, хто зміг, зібралися лагідного серпневого дня біля шкільного ґанку. Теплими обіймами, друж­німи поцілунками і щедри­ми словами наповнилося подвір'я. Кілька поколінь перетнулося у часі. Декотрі зустрічаються частіше, а хтось не одразу і упізнав у тій солідній жінці колишню Оленку - стільки часу спливло. Спогади і зізнання, розповіді про власну долю і думки про життя. До початку урочистої частини спілкувалися - не могли наговоритися. А потім для гостей пролунав символічний перший дзвоник.

Чимало теплих слів на адресу ювілярів було сказано. Особисто привітав іменин­ників народний депутат Верховної Ради V скликання Віталій Терентійович Корж. Побажав кращих перспектив не тільки для школи, а і для усього села. До привітальних слів додав подарунок 1,5 тис. грн: «...на дах, щоб не протікав і доріжка на під­лозі була». Доречним став подарунок і від депутата ВР України V скликання Сергія Олександровича Андроса - сучасна імпортна бензопила, яку вручив депутат районної ради М. І. Баклажко. Вона має полегшити працю обслуговую­чого персоналу. Школа опалюється дровами, які, до речі, саме підвезли. Симво­лічним був дарунок і депу­тата районної ради О. Г. Лев­ченка - велика картина, на якій зображено корабель, що впевнено долає морські простори. Побажання - бути саме таким кораблем, якому не стануть на заваді життєві труднощі.

З вітальними словами і подарунками прибули на свято місцеві керівники: Л. А. Кучерен­ко - голова сільської ради та П. А. Берека - керівник комунгоспу. Гості з району привезли з собою, окрім привітань та подарунків, і нагороди. Директора Сахутівської школи Валентину Іванівну Балюту відзначено грамотою райдержадміністрації за сумлінну багаторічну працю, яку вручила А. І. Кун, заступник голови райдержадміністрації. Почесні нагороди вчителям, які віддали чималу частину своєї душі задля виховання дітей і зараз перебу­вають на заслуженому відпо­чинку, вручила В.Г.Іваненко, на­чальник відділу освіти РДА, а зокрема: Галині Андріївні Забаровській, колишній вчи­тельці початкових класів, Мері Григорівні Герман - викладала російську мову та літературу, Миколі Михайловичу Чалому, який викладав математику. Галину Володимирівну Тере­щенко - вчительку біології та німецької мови, яка, на жаль, за станом здоров'я не змогла приїхати на ювілей з Чернігова, відмітила подякою школа, її передали донькою, що приїзди­ла на свято.

А ще були щемливі спогади випускників різних десятиріч. Для гостей влаштували концер: співали і танцювали, виконували пісні В. Г. Верещаки, вшанували хвилиною мовчання тих, кого вже немає поряд. Розділили святковий коровай. І хоча на по­чатку концерту дощик спробу­вав налякати гостей і організа­тора - свято вдалося на славу.

100 - це мало чи багато навчальних років відгуло?

На початку XX ст. Сахутівка входила до Сосницького повіту. Землю під забудову школи у мальовничому місці виділив Микола Миколайович Яновський, прадід Л.А. Наумчика, В.Г. Верещаки та М. О. Мірошниченка. У 1904 році розпочалося будівництво. Фінансував усі роботи, а також існування школи заможний козак Юхим Наумчик. Споруда будувалася з великими вікнами і оздоблювалася різними дерев’яними прикрасами, які збереглися досьогодні у тому вигляді, у якому були і сто років тому.

У 1907 році, коли будівництво було завершено, свої двері для бажаючих навчатися відчинила 2-х річна церковно-приходська школа. Дітей навчали священики. З 1911 року- тут уже було 4-х річне училище. У приміщенні був невеликий коридор, клас - кімната для вчителя, вчительська та клас-роздягальня. Учнів навчали читати, писати, рахувати, знати молитви. У 20-х роках поряд було побудовано приміщення №2, а з 1936 року школу реорганізували у семирічку. Директором аж до початку війни працювала Олександра Федорівна Скоробагата. У період окупаційного режиму тут містилася поліцейська дільниця. Повоєнні роки були важкими - укомплектували два класи з 52-ох учнів, навчалися у дві зміни. У 1960 р. Сахутівська школа набула статусу восьмирічної. Збудували трейтє приміщення. За ці часи школу очолювали п'ять директорів, кожен з яких багато вніс у її розвиток. 14 років керував педколективом Верещака Віталій Георгійович, людина, яка віддавала всього себе навчанню і вихованню молодого покоління. Навчав дітей мистецтву слова, музиці, був скульптором, художником, поетом. Збудував ще одне приміщення школи. За його ініціативи спорудили у селі пам'ятник загиблим односельцям. За шкільною традицією, у великі свята, учні покладають до його підніжжя квіти.

Сьогодні школу очолює Валентина Іванівна Балюта, навчається 43 учні, педагогчний копектив складає 10 вчителів, четверо з яких - колишні її вихованці.

Вибирає кожен свою долю, та не вибирають для народження часу...

Приємно пригадати золоті роки, пов'язані з дитинством, школою і посидіти за партою, хай навіть зі шкільним життям розділяють десятиліття, вважають учні 50-их років. Тут «виростали їхні крила»: проводили час у бібліотеці, у саду, збираючи яблука, на шкільній ділянці. У коридорі на перервах директор школи В.Г.Верещака навчав пісень. З ними виступали і на колгоспних зборах, і їздили по району. Сьогодні дехто працює далеко у Києві, як Володимир Федосійович Середа (на фото), який закінчив школу у 1963 р., обіймає відповідальну посаду провідного інженера-електроніка, чи у Сумах, а хтось поряд - у Корюківці, Мені. У Чернігівському ДАІ працює Микола Григорович Джим - він закінчив школу у 1977 році. А з класу Анатолія Євдокимовича Лисенка (випуск 1946 року) залишилися лише 5 однокласників. Зустрілися, і наче ніколи не розставалися. Більше б таких зустрічей.