100-літнє село і люди!!!

2022-09-25

Згідно інформації редактора Ірини Гайової, 22 вересня почав розповсюджуватись черговий друкований номер нашої газети "МАЯК", де розміщено допис кореспондентки Наталії Рубей про молоде й сучасне підприємство ТОВ «Фанера-Чернігів», яке змогло дати друге дихання селу Сахутівка. Які там створені умови для роботи працівників, хто керівник і як його родина вирішила вкоренитися в селі?

Перший варіант статті ми отримали ще 18 вересня, але по домовленості з Наталією Михайлівною, розміщуємо його на нашій сторінці ФБ та сайті тільки після виходу друкованого видання. Звичайно, ми поки що не маємо цієї газети; не знаємо, які світлини там розміщені та які є зміни в тексті. То ж подаємо те, що маємо.

Сьогодення села-ювіляра

Люди корів позбували — на «Фанеру…» пішли працювати

Якби не війна, День села в Сахутівці святкували б, як і завжди, з піснями, танцями та щедрим частуванням. Однак у нинішніх умовах не до свят. Про те, як живе Сахутівка, якій цьогоріч виповнилося сто років

Н. Рубей

Фото автора

І одружуються, і народжуються

Нинішня Сахутівка — це село Тютюнницького старостинського округу Корюківської об’єднаної територіальної громади. Старостою тут Леонід Кучеренко, діловодом Валентина Пінченко. Усього в Сахутівці налічується 162 двори, з яких жилих — 105. Зареєстровані 277 жителів, хоча фактично проживають 253. Здебільшого це люди пенсійного віку, однак є близько сорока дітей. Торік у селі створилися й залишилися жити три молоді сім'ї. Сільчани радіють, що цієї осені три дівчинки з Сахутівки пішли до першого класу і троє хлопчиків з’явилися на світ. Очікують ще на одну дитинку! Для села це неабияка радість. І надія на майбутнє.

Школу-дев’ятирічку в Сахутівці закрили у 2013 році. Сільські учні тепер навчаються у корюківських закладах, а в колишньому шкільному приміщенні діє церква. У центрі села працюють приватні магазин і кафе, де місцеві купують найнеобхідніші продукти. Є пункт здоров’я з фельдшеркою Юлією Теселько. І сільський клуб під керівництвом Наталії Сахути. Працює також один на декілька сіл ветеринар Валерій Соловйов, який зараз боронить Україну від ворога. У селі функціонує й місцева пожежна команда. Робочі місця сахутівчанам надають ТОВ «АНВ-Агро», що займається обробітком сільськогосподарських земель, та ТОВ «Фанера Чернігів» — деревообробне підприємство з виготовлення фанери. Обидва товариства за потреби підставляють плече селу: вивозять сміття, чистять сніг, долучаються до благоустрою тощо.

Найбільша цінність — люди

Діловод Валентина Пінченко запевняє, що всі сахутівчани обожнюють своє село через те, що люди там особливі. Їм завжди було ким пишатися: міцними родинами, які поколіннями живуть і працюють для села, фахівцями своєї справи й народними умільцями, талановитими та творчими людьми. У Сахутівці переконані: шанувати треба всіх односельців, але особливо важливо подякувати тим, хто нині живе й працює для села. Бо дорога крашанка до Великодня.

— Цьогоріч у нас багато сімей святкують річниці весілля, — зазначає Валентина Василівна. — Золотого дочекалися Галина Миколаївна і Микола Сергійович Циганки, проживши у парі пів віку. Сапфірове весілля (45 років) у Світлани Феодосіївни й Володимира Андрійовича Капітанів. Рубінове весілля — 40 років подружнього життя — святкують дві родини: Василь Валентинович і Валентина Володимирівна Васьки та Тетяна Митрофанівна й Борис Петрович Михайленки. Коралово-полотняний ювілей спільного життя — 35 років — в Ольги Іванівни й Володимира Михайловича Охріменків і Надії Феодосіївни та Леоніда Валентинович Сахут. Двадцятип’ятиріччя подружнього життя — срібне весілля — відзначають Людмила Петрівна й Анатолій Валентинович Сахути. Є у Сахутівці й найповажнішого віку подружня пара — Уляна Іванівна та Петро Андріянович Наумчики, які разом 57 років. А справжньою довгожителькою нашого села є Марія Ігнатіївна Кучеренко, якій 21 вересня виповнився 91 рік.

Сахутівчани з вдячністю розповідають про багатьох своїх односельців, простих людей, котрі залишили слід в історії села. Серед них — педагог, поет, композитор і скульптор Віталій Георгійович Верещака, який 12 років очолював школу. Сільська медичка Олександра Григорівна Чала, що дбала про здоров’я людей, знала не лише дати народження кожного сахутівчанина, а й навіть групу крові! За електропроводку, змонтовану у більшості будинків в селі, дотепер дякують колишньому колгоспному електрику Петру Андріяновичу Наумчику. Вдячні й золотим рукам Валентина Афанасійовича Сахути, котрий у складі бригади теслярів, звів усі «фінські» будинки в селі. Разом із дружиною Ганною Андріївною Заборовською виховали п’ятьох дітей, четверо з яких продовжують рід Сахут у Сахутівці. Усі — співочі! Троє синів і троє невісток співають у родинному вокальному колективі «Сахути».

Багатьох можна згадувати. Але особливе місце нині — за двадцятьма п’ятьма чоловіками з Сахутівки, які стали на захист Батьківщини й воюють проти російської агресії у складі Збройних Сил України. Є серед них полонений, є поранені. Односельці дякують їм за мужність, моляться за кожного й усіх чекають додому живими.

Попри війну, село намагається жити й працювати, як було споконвіку. І що важливо, з кожним роком прибуває його мешканців. А заодно додається й перспектив. Так, у 2014 році сюди з Донеччини переїхав з родиною Сваюнас Ячунскас, який відрив деревопереробне підприємство з виготовлення фанери. Не кожне село може похвалитися місцевим виробництвом! Сьогодні ТОВ «Фанера Чернігів» — головний роботодавець у Сахутівці.

Все почалося з війни

Литовцю Сваюнасу Ячунскасу — 58 років. З дружиною-українкою Діаною і двома синами Сімасом і Вітасом вони з Донецька перебралися в Сахутівку у 2014 році, коли почалася російсько-українська війна. На Донеччині Сваюнас був одним зі співвласників деревообробного підприємства, яке працювало в Артемівську (нині — Бахмут). Чоловік зрозумів, що працювати в умовах війни буде нереально, тому й почав шукати місце, де можна було б відновити роботу підприємства. Головним критерієм була наявність підхожого приміщення, куди можна було перевезти виробниче обладнання. Так і зробив вибір на користь маленького села Сахутівка на півночі Чернігівщини. На місці колишнього тваринницького комплексу з’явилося підприємство «Фанера Чернігів».

— Починали з «нуля», — згадує Сваюнас Ячунскас. — Раніше тут був колгоспний двір. Викупили паї у пайовиків, відремонтували приміщення і запустилися з однієї виробничої лінії. Працювало тоді близько 60 працівників. Згодом придбали ще одну лінію. Нині на підприємстві трудяться 140 осіб, здебільшого у чотири зміни. Це люди з Сахутівки, Тютюнниці, Домашлина, Киселівки, Величківки, Мени, Корюківки тощо. Є автобус, яким доправляємо працівників на роботу й назад. Багато наших співробітників пішли служити до лав ЗСУ, тож навчали нових. Є чимало таких, які працюють сім’ями. Також багато сільчан збули своїх корів і прийшли на роботу на підприємство. Тож наразі на виробництві навіть вакансій нема!

Деревину для виготовлення фанери підприємство закуповує на Чернігівщині: в Семенівці, Холмах, Корюківці, Городні, Сосниці, Борзні. Готову продукцію реалізують в Україні і Європі. Охоче купують сахутівську фанеру Польща, Литва, Болгарія, Румунія. Також ТОВ «Фанера Чернігів» укладає договори з Корюківським держлісгоспом і допомагає заготовляти ліс-кругляк. Для працівників лісу підприємство побудувало в селі гуртожиток, адже на заготівлю лісу приїздять навіть із західних областей нашої країни.

За вісім років російсько-українська війна наздогнала родину Ячунскасів і на Чернігівщині. Одного дня просто повз підприємство прогуркотіла чимала колона чужої техніки. На пам’ять про російських зайд у керівника підприємства залишилося відео руху ворожої колони. Після них ще й прибирати в селі довелося, бо гусеницями на дороги наносили купи бруду впереміж зі сміттям.

— Коли війна докотилася до Чернігівщини, були вимушені зупинити підприємство і звільнити людей, — розповідає керівник. — Складнощі були, перш за все, з логістикою, доставлянням необхідних складових, без яких неможливе виготовлення фанери. Наприклад, клею, який нам постачали з Івано-Франківська. Коли логістика відновилася, ми повернули всіх своїх працівників.

Сваюнас долучив до власного бізнесу й свою родину. Дружина Діана працює на підприємстві менеджером зі збуту, а старший син Сімас, студент 3 курсу Національного університету «Чернігівська Політехніка», — менеджером відділу постачання. Старшого сина батько готує як свого наступника. У меншого, Вітаса, дещо інші вподобання. Він мріє бути програмістом, тому цьогоріч став студентом першого курсу Харківського національного університету ім. Семена Кузнеця.

Сваюнас Ячунскас — демократичний і комунікабельний керівник, тому й робочий кабінет ділить із трьома своїми підлеглими. За його робочим місцем висить литовський прапор і українська булава. Ще керівник зберігає декілька невеличких виробів із сахутівської фанери, які йому презентували у Чернігівській торгово-промисловій палаті, Корюківському держлісгоспі й Центрі дитячої та юнацької творчості.

Сім’я сахутівчан Ячунскасів

Родина Сваюнаса тривалий час винаймала житло в Корюківці, а цьогоріч остаточно переїхала жити в Сахутівку. Сваюнасу не звикати жити в селі — 25 своїх років у Литві він прожив саме в сільській місцевості. Проте і його дружина Діана, міська жителька від народження, корінна донеччанка, швидко призвичаїлася в Сахутівці. Ячунскаси тут будуються, садять городи й сади, вирощують свої овочі, виготовляють домашні сири.

— Коли в лютому цього року почалася широкомасштабна війна, ми сім'єю твердо вирішили, що нікуди більше не поїдемо, — розповідає Сваюнас. — Досить тікати від війни. Хоча й мама, й брати, й усі мої родичі кликали нас у Литву. Та для мене Україна стала рідною. Тут ми живемо й працюємо. Тут навчаються мої діти. Мій дім — у Сахутівці, де живуть надзвичайні люди!

Що для села означає місцеве підприємство

Сваюнас вірить у перспективу свого села. І сам робить усе можливе, аби молоді родини не полишали Сахутівку. Каже, задля цього планує не лише розвивати своє підприємство, а й надалі допомагатиме селу, щоб усі приїздили й заздрили їм, сахутівцям!

У старостаті завдячують Сваюнасу Ячунскасу і його підприємству, які завжди відгукуються на будь-які прохання й активно допомагають господарювати. Задля соціальної місії там виділили трактор, який оснастили клином, косаркою, лебідкою та іншим необхідним устаткуванням. Тепер косять, прибирають сміття, чистять дороги від снігу, надають транспорт для розчищення кладовищ. Для того, щоб місцева футбольна команда могла виїздити на ігри, а сільські артисти на концерти, підприємство навіть придбало спеціальний автобус! Сваюнас також допоміг відновити спортивний майданчик у центрі села, де місцеві здебільшого грають у футбол, доповнив гойдалками дитячий ігровий майданчик, встановлений міськрадою біля клубу. У клубі, де підведений інтернет, планує обладнати комп’ютерний клас. Для цього вже привезли комп’ютери, стільці тощо, які незабаром установлять.

Сахутівцям легко просити Сваюнаса Ячунскаса про допомогу, бо він уже свій, місцевий! Потрібно встановити опалення в церкві, виготовлену міськрадою табличку до пам’ятника, чи облаштувати клумбу в центрі села — до Сваюнаса! Бо він тут живе й розуміє, де потрібна хазяйська рука. Тому до нього у першу чергу звертаються за кожною потребою — від штор у сільський клуб і до висипки доріг.

Та не лише селу допомагає сахутівське підприємство. Після значних руйнувань, які завдали рашисти в Чернігові, працівники ТОВ «Фанера Чернігів» шість разів їздили надавати допомогу у розбиранні зруйнованих ворогом будинків мешканців передмістя обласного центру. Начальниця відділу постачання підприємства Тетяна Барабаш організовує такі поїздки. Каже, повністю вдалося розібрати три житлові об’єкти. Це мало, зазначає Тетяна Олегівна, тому планують їздити ще. У кожну поїздку вирушають близько двадцяти працівників, тих, хто цього дня не зайнятий на роботі.

День села у Сахутівці зазвичай святкували на храмове свято, 21 вересня, на Другу Пречисту. Цієї осені свято мало б бути особливим, адже селу виповнилося сто років. Натомість ніхто не відзначає свят в Україні, бо триває війна. Порожньо й тихо було і в Сахутівці. Утім, у молодого за всіма мірками села ще всі свята попереду! Його жителі в це вірять.